Розділ 10

Неля. 1995 рік.

- Макар, проходь. - господиня дому поспішила запросити хлопця додому. 

Той вніс повні торби продуктів й увійшов сам. 

- А, де Святослав? Я приготувала вечерю та печива напекла.

Хлопець глянув на жінку, знаючи, що відповісти. Стільки років служби в Святого навчили його обманювати й не тільки.

- Він наказав занести пакети, а сам пішов в “Ластівку” так називалось місцеве кафе, в якому Святий був власником. 

Чоловік проводив там мало не увесь свій час, що лише не відбувалось в цьому закладі. Лілі туди приходити було заборонено. Не жіноче це діло бачити п'яні пики та кримінальні розбірки. Насправді жінка знала, що окрім роботи Святослав розважається в колі молоденьких дівок. Вона давно змирилась зі своїм становищем і заплющувала очі на все, аби тільки не гнівати чоловіка.

- Скоро повернеться. В нього там залишились ще незавершені справи. 

Ліля приховала своє розчарування і поспішила запросити хлопця за стіл. Макарові не хотілось відмовлятися від смачної вечері та гарячого чаю з печивом, але прийняти запрошення він не міг, бо якщо Святий дізнається, що він тут засиджується, то гніву не оминути.

- Макаре, чого ти? Святослав буде не проти. 

- Та якось не гоже об’їдати боса.

- І йому залишиться. Проходь на кухню.

Хлопець зачувши запах вечері не міг встояти перед можливістю смачно поїсти й таки скористався запрошенням. Він оглянувся чи бува, не має Нелі. Помітив зачинені двері крізь, які пробивалась смуга світла. Здогадався, що дівчина знаходиться за дверима своєї кімнати. 

- Неля робить уроки. Святослав нічого не казав, коли буде?

- Нічого. Ви ж знаєте його. Весь у справах.

- Та знаю.

До Нелі нарешті прийшло натхнення, вона незчулась, як написала дві сторінки. Перечитавши твір залишилась задоволена собою. Писала в навушниках, тому не відразу почула голоси, що доносились з кухні. Дівчина вийшла з кімнати, аби глянути, хто до них прийшов. Макар як тільки-но побачив Нелю припинив будь-що говорити. Кудись відразу поділась легкість з якою щойно спілкувався з її мамою. 

- Нелю, може складеш нам з Макаром компанію? Ще печиво залишилось.

- Ні, дякую. Піду спати. Вже пізно. 

Макар зиркнув на годинник і поспішив взуватись. 

- Справді, щось я засидівся. Піду, мабуть.

Хлопець подякував за вечерю та пішов геть.

- Це він через тебе утік.

- Чого це? - здивувалась дівчина, схопивши з тарілки ще одне печиво.

- Ой, Нелю, нічого ти не помічаєш. Запав він на тебе.

Неля на це нічого не відповіла. Не йому першому, не йому останньому вона подобається. Ось тільки їй ніхто поки не тривожив душу. Дівчина підійшла до вікна і поглянула вниз. Біля під’їзду досі стояв Макар. Він запхав руки до кишені куртки на когось чекаючи. За цей час сніг припинився, залишивши після себе білі сліди. Обличчя хлопця було спокійне аж доки до нього не підійшов її батько. Вони щось завзято обговорювали, скидалось на те, що Макар звітується перед керівництвом. Залишившись задоволеним почутим результатом Святий відпустив хлопця, після чого увійшов до під’їзду. Хлопець здавався спокійним, зібраним, відразу й не скажеш, що він працює на Святого. Було в ньому щось таке чого не було в інших хлопців з їхнього угрупування. Погляд. Точно, у нього він був живий, людяний. Неля затулила штору та відправилась спати, але сон цієї ночі не йшов до неї. Вранці через невиспаність було важко підвестись з ліжка, але сили їй придавала зустріч з Макаром, що стало для Нелі справжньою несподіванкою. Він вже, напевно, чекає на неї біля будинку, аби провести до школи. "Цікаво, де він живе". Неля спіймала себе на думці, що раніше ніколи не цікавилась життям хлопця, хоча знайомі з ним були не один рік. Що це на неї найшло, сама не розуміла. Наче, очі розплющились, а можливо, просто настав період, коли починаєш закохуватись. Он, Катька, найскромніша серед них трьох, а вже закохана по самі вуха. Не знає вже, як чинити опір. Ще трохи й зламається.

Неля раніше ніколи не віталась у голос з батьковими “шестірками”. І Макарові лиш кивала головою та рушала вперед, поважна, немов та пава. Вважала їх всіх однаковими, не вартих доброго слова. Мабуть, було нечесно ставити всіх в один ряд. Не суди, щоб і тебе не судили. Кому, як не їй знати про тавро поставлене проти власного бажання. Була переконана, що хлопець до лап її батька потрапив не з доброї волі. В житті бувають різні обставини, а засуджувати когось - найлегше діло.

- Добрий ранок. - привіталась чим неабияк здивувала хлопця.

- Добрий. Як спалось? - запитав, ніби про щось, здогадуючись.

- Мало. - контрольні на носі, треба готуватись.

Макар кивнув, сам був такий. До всього ставився з відповідальністю. Але мова йшла не про уроки. Зараз би з радістю знову пішов до школи й ні ногою вперед. А раніше, не трималось бажання до навчання, хотілось бігти, бешкетувати. З віком змінюються пріоритети та світогляд, проте інколи буває надто пізно.

- Нелю, давай, допоможу з рюкзаком. Важкий же, напевно?

- Ні, ти що? Ще не так щось зрозуміють.

- Хто?

- Мої подруги. Не дай Боже батько. - Неля оглянулась чи бува, за ними ніхто не спостерігає.

Макарові нічого не залишалось, як йти просто слідом. Доки дівчина знаходилась в школі, він сидів на лавочці під вікнами. Потім проводив додому і йшов в “Ластівку”, де на нього чекав Святий. Йому подобалось спостерігати за Нелею, за її ходою, рухами. Вона була надзвичайно граційна, вміла тримати не лише рівно усе тіло, але й емоції. Здавалась, гордою, недоступною, навіть дещо злою. Лише згодом зрозумів, що всі ці якості були захисною маскою від можливих людських нападів.  

Від подруг не приховались зміни в поведінці Нелі. Нині вона виглядала іншою, більш радісною, піднесеною. Звісно, Катя та Уляна відразу влаштували допит.

- Та немає чого розповідати. Встала з тієї ноги, що треба, тому настрій відповідний.