Нестримні стихії

Розділ 21

Уляна.

    Літак Уляни приземлився в аеропорт Неаполя в зазначений час. Через незнання мови було важко порозумітися з іноземцями, але на щастя дівчина була не з лякливих, і впродовж усієї дороги давала собі раду. Пройшовши всю необхідну процедуру в аеропорту Уляна вийшла на двір. Вона поглядом віднайшла маму і відразу кинулась до неї в обійми. 

- Улянко, доню, як же ж я рада тебе бачити. - жінка пригорнула до себе дівчину, не стримуючи сліз радості. Увесь цей час, що не бачились невимовно сумувала за донькою. - Їдьмо, Улянко. Я повинна тебе з деким познайомити.

Уляна здивувалась з ким це мама хоче її познайомити. Подумала, що, мабуть, з сеньйорою на яку працювала чи якоюсь тваринкою, що зігрівала вночі від смутку за домом. Хто б чи, щоб там не було Уляна до зустрічі була готова. Обіцяла собі провести літні канікули з хорошим настроєм, була відкритою до нового. Вони з мамою завантажились в таксі й вирушили до міста. Уляна, як тільки-но вийшла з аеропорту відчула неймовірну спеку, не дивно, що це місто називають курортним. За декілька днів вона на власні очі побачить море і навіть скупається в ньому. Краєм ока Уляна роздивлялась навколо. Архітектура та природа вражали її скромну натуру. Мама висилала їй фото з Італії, але це було геть не те саме, що побачити країну наживо. Спостерігаючи за емоціями доньки, Інна впевнилась, що правильно вчинила, запросивши її до себе. 

Їхати довелось не довго, бо будинок в якому проживала жінка розташований був чотири кілометри від аеропорту Неаполя. 

- Проходь, доню. Сподіваюсь, тобі в мене сподобається. - жінка відчинила двері двокімнатної квартири, ховаючи хвилювання.

Уляна увійшла до помешкання відразу вловивши ароматний запах їжі. В животі забурчало, нагадавши, що їла вона ще як вдома. Зачувши звук виделок та тарілок, що доносився десь з кухні Уляна підозріло поглянула на маму. Жінка усміхнулась у відповідь, налаштовуючись морально до зізнання. За мить до дівчат вийшов привітний чоловік з пов’язаним на грудях фартухом. Його щира посмішка відразу заполонила серце Уляни, але симпатія ця тривала не довго.

- Улянко, знайомся. Це Вітторіо. 

- Вітторіо, це моя донька - Уляна.

Чоловік з цією ж самою посмішкою підійшов до дівчини та двічі поцілував її в обидві щоки. 

- Чао, белла! - прозвучав радісний чоловічий голос. - Ти схожа на свою мати. - продовжив з явним акцентом.

- Вчу Вітторіо трохи української мови. - Інна поглянула на чоловіка, задовільно, кивнувши. В погляді матері Уляна помітила теплоту. Не потрібно було яких-небудь пояснень, аби зрозуміти, що вона закохана в цього чоловіка.

- Проходьте до столу. Я приготував смачний обід. Ульяно, ти коштувала коли-небудь справжню італійську пасту?

- Якщо не враховувати нашу українську мівіну, то ні.

Не зрозумівши про що каже дівчина, Вітторіо в пошуку допомоги перевів погляд на Інну.

- Вона жартує. Не зважай. 

- Уляно, я все тобі пізніше поясню. - шепнула на вухо доньки. - Якщо бажаєш сердитись, то краще на мене. Вітторіо тут ні до чого.

Уляна змовчала, потрібно було здогадатись, що в мами є інший. Навіть її зовнішній вигляд виказував, що в житті жінки стались зміни. Мама, наче помолоділа, нова зачіска, макіяж, модне вбрання. Виходить, тато мав рацію щодо неї. Найсумніше було, що ніхто не подумав про її почуття. Привівши в сім’ю сторонніх, батьки зруйнували картинку щасливого шлюбу. Уляна попри не бажання сідати за один стіл з маминим коханцем, усе-таки погодилась. У неї однаково не було вибору. Не їхати ж назад, та й куди? Варто тільки згадати про батька та Ольгу. 

Вітторіо виявився надзвичайно привітливим і балакучим, як пізніше виявиться більшість італійців саме такі. Уляна зауважила з якою турботою чоловік ставиться до її мами, як вона розквітає при компліменті або випадковому доторку його рук. Якщо в тата був хаос з Ольгою, то в мами з Вітторіо була повна ідилія.

Після вечері Уляна з Інною зачинились в гостьовій кімнаті, чоловік розумів, що Інні хочеться побути з донькою наодинці, тому з сигаретою та чашкою кави пішов на терасу, окрім того, це був його звичний вечірній ритуал.

- Мам, як так трапилось? 

- Так буває, Улянко. Ми давно з твоїм татом не щасливі разом.

- То, чому не сказала йому, як все є насправді? І мені не сказала, що не збираєшся повертатись додому?

- Я збиралась, але вирішила, що краще буде про все тобі розповісти при зустрічі, а не телефоном. - жінка присунулась ближче до доньки, тепер вони можуть розмовляти на серйозні теми. Уляна більше не маленька дівчинка, яку варто оберігати від гіркої правди. Через два дні їй виповнюється вісімнадцять років. І куди лише плине час? - Я подала на розлучення. Ще мені відомо, що в нього також з’явилась інша.

Уляна закусила нижню губу, з її колись щасливої сім’ї не залишилось нічого. До сьогодні вона надіялась, що якимось чином їй вдасться возз'єднати їхню родину, але тепер розуміла, що це неможливо.

- Я хочу, аби ти залишилась в Італії.

- Мамо, ти знову за своє. Я ще нічого не вирішила. - Уляна рознервувалась, бо дізнавшись щойно гірку правду не хотілось думати про майбутнє.

- Тоді відпочивай, а завтра на свіжу голову обговоримо твої подальші плани. - жінка поцілувала доньку й побажавши їй гарних снів відправилась до чоловіка на терасу.

Після довгої дороги довго без сну не довелось лежати. Уляна заснула швидко, тільки-но голова торкнулась м’якої подушки, а тому на ранок була виспана та бадьора. Прокинувшись доволі рано Уляна, аби нікого не розбудити навшпиньках прокралась на кухню, а потім на літню терасу. Їй відразу сподобалось, це затишне місце, а затишним його робило мамині вазони, їх вона висаджувала ще в Україні. Увесь балкон майорів квітковими барвами, втім, після маминого від’їзду деякі квіти згодом посохли та зів’яли, натомість зацвіли в іншому місці. Обабіч розташувались давні будинки зі схожими квартирами, але найдивовижнішим був краєвид. Навпроти розкинулось ціле місто. Здалеку виднілись дахи італійських будинків, кав’ярні куди приходили місцеві, аби відпочити за філіжанкою кави, пекарні, де продавались найсмачніші в світі круасани, запах яких доносився прямо до квартири. Помітні були вітрини магазинчиків в яких продавалось все від сувенірів до порцеляни. Уляна розставила руки та вдихнула повітря на повні груди, в цій країні воно було інше. З нотками прянощів, запахом моря та вина.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше