Розділ 5

Валентина 

Я дивилася на декілька суконь, що лежали на моєму ліжку і намагалася обрати найкращий варіант. Насправді для мене це не було надто важливо, але десь в глибині душі я відчувала, що сьогодні усе буде не так прекрасно. Відкриття чергового готельного комплексу Тимура — це святкування на все місто. Звісно, будуть запрошені усі впливові люди. Я розуміла, що є велика можливість зустрічі з Давидом і Камілою, тому морально готувала себе до цього. До того ж хотілося мати максимально привабливий вигляд, щоб він побачив, що йому не вдалося зламати мене.

— Ти вже готова? — спитала у мене Кароліна, коли зайшла в кімнату.

— Не можу обрати сукню, — відповіла я та пройшлася поглядом по довгій чорній сукні, що вдало обтягувала її тіло.

Кароліна взяла на себе роль матусі та почала розглядати речі, що лежали на ліжку. Її погляд зупинився на яскравій червоній сукні з відкритими плечима.

— Як щодо цієї? — спитала вона, глянувши на мене.

Я знизала плечима, бо не була впевнена, що хотіла одягнути настільки відверту сукню. Кароліна подарувала мені її вже давно, але я так і жодного разу не змогла переконати себе вдягнутися в таку незвичну для мене річ. Я все ж кивнула і вирішила приміряти сукню. На диво, вона ідеально підійшла мені. Щоправда, мене досі соромили надто відкриті плечі, а ще доволі великий виріз на одній нозі.

— Ох, тобі дуже личить! — вражено сказала Кароліна, розглядаючи мене.

— Не занадто яскраво та відверто? — спитала я, провівши руками по приємній тканині.

— Це ідеально! Сюди б ще локони та максимально натуральний макіяж. Можна, я допоможу тобі з образом?

Мені нічого не залишалося, як погодитися. Я й сама прекрасно розуміла, що Кароліна знає значно більше про те, як треба виглядати на таких святкуваннях. Я б, мабуть, обрала найпростішу сукню і відмовилася б від зачіски, але ж у мене тут була своя ціль.

— Буде багато людей? — поцікавилася я, коли сестра намагалася зробити з мого прямого волосся кучері.

— Так, одне з найбільших святкувань за останніх декілька років, — відповіла Кароліна.

— Навіть більше, ніж відкриття твого ресторану?

— Звісно! Тут ще й іноземці будуть.

— Ого! Тимур молодець.

— Ну, цього не було б без мене,— сказала Кароліна, усміхнувшись, а тоді підморгнула мені. — У тебе як справи?

— Нормально.

— Як робота? Навчання?

— Трохи складно поєднувати, але я стараюся. На роботі доволі цікаво. Мені подобається сама атмосфера книг. До того ж вдалося знайти спільну мову зі своєю напарницею.

— Я дуже рада за тебе. Все, готово!

Я глянула на себе в дзеркало та усміхнулася своєму відображенню. Моє волосся красивими кучерями спадало вниз по плечах. Червоний колір вдало підкреслював мою світлу шкіру, а легкий макіяж робив загальний образ більш ніжним.

— Подобається? — поцікавилася Кароліна.

— Дуже, — тихо відповіла я та широко усміхнулася. Навіть не зрозуміла, коли взяла сестру за обидві руки. — Дуже дякую тобі.

— За що?

— Без тебе я б так не виглядала.

— Валю, ти дуже красива, — сказала Кора, стиснувши мої руки. — Ми просто підібрали те, що підкреслило твою красу. А тепер ходімо! На нас уже, напевно, всі зачекалися.

Я кивнула та відпустила її руки. Потім схопила маленьку чорну сумочку та взула туфлі на підборах. Коли ми з Кароліною спустилися на перший поверх, то усі вже чекали на нас. Віолетта одразу ж підбігла до мене, показуючи свою нову сукню білого кольору. Всю дорогу вона розповідала мені історії про свого кота Лукаса. Здебільшого вони були вигаданим нею ж, але я вдавала, що мене дуже цікавить життя Лу.
Їхали ми досить довго, адже сам готельний комплекс знаходився за містом. Згодом ми зупинилися біля величезного котеджу. Як я зрозуміла, це був головний вхід. Навколо нього було багато середніх та менших будинків. Це було більше схоже на відпочинковий комплекс, а не сучасну розбудову. Я очікувала побачити високоповерхову новобудову, але це швидше для відпочинку на природі.

— Ого! — сказала я, виглянувши з вікна.

— Це ти ще всередині не бачила, — мовила Кароліна.

Я спробувала усміхнутися, хоча і відчувала, що почала нервувати. На стоянці біля котеджу було надто багато автомобілів. Це змусило мене добряче напружитися. Я розуміла, що зустріч з Давидом і Камілою — неминуча. У глибині душі я сподівалася, що вони не прийдуть. Він прекрасно знав, що Кароліна — моя сестра, тому, ясна річ, що я тут буду. Може, Давид не посміє прийти сюди хоча б з поваги до мене? Я глибоко вдихнула, заспокоюючи себе. Це не вартує моїх нервів. Коли я зайшла всередину та побачила Тасю, мені одразу стало легше. Тут було доволі багато людей, яких я ніколи раніше не бачила. Кароліна попрямувала в сторону своєї подруги. Вони обійнялися, а тоді блондинка поклала свої руки на досить округлий живіт. Я ж попрямувала до Тасі. Вона стояла біля столу, тримаючи в одній руці келих зі шампанським, а в іншій — якусь закуску у вигляді маленького канапе.

— Привіт! — сказала я, коли підійшла до неї.

— Обійняла б тебе, але у мене зайняті руки, — заговорила вона, продовжуючи жувати.

Я пройшлася поглядом по її короткій сукні смарагдового кольору, що дуже личила до зелених очей дівчини.

— Маєш дуже гарний вигляд! — сказала я.

— Дякую, ти… — Тася уважно подивилася на мене. — Ти теж.

— Занадто? — спитала я, поправляючи сукню.

— Ні, тобі так дуже личить. Інколи треба виходити за рамки.

— Твої батьки теж тут?

— Ага! — Вона кивнула. — Такі святкування люблю лише за цю прекрасну їжу.

— Ти вже все спробувала? — спитала я, усміхнувшись.

— Оце ще ні. Тут риба, а я не їм її.

— Зрозуміло.

— Хвилюєшся? — спитала Тася і глянула на мене, примруживши очі.

— Чому я повинна хвилюватися?

— Не знаю. Може, через те, що побачиш Давида з…

— Мене це абсолютно не хвилює, — збрехала я та взяла один з келихів, наповнених шампанським. — Я залишила його далеко в минулому.