Розділ 6

Я ледь не засміялася від його запитання. Зараз воно здавалося мені безглуздим. Я похитала головою і спробувала вибратися з його обіймів, але мені це ніяк не вдавалося.

— Забери від мене свої брудні руки! — знову різким тоном сказала я.

— Ти не відповіла на моє запитання, — спокійно сказав він, хоча на його обличчі було помітно напруження.

— Я не повинна цього робити, Давиде. Чому це тебе взагалі цікавить? Мені здається, що ми вже давно поставили крапку... Ти поставив. Якщо я відповім на твоє запитання, то ти відпустиш мене?

— Так, — погодився він після декількох секунд мовчання.

— Гаразд, — видихнула я, а тоді знизала плечима. — Я не знаю, хто це був. Він просто захотів познайомитися, але я відмовила йому. Не тому, що цей хлопець не сподобався мені, а через тебе.

— Через мене? — перепитав Давид, насупившись.

— Ні, я зараз не про свою безмежну любов до тебе. Її вже давно нема. Через тебе я не можу довіритися жодному хлопцеві, зрозуміло? Я боюся, що кожен зробить зі мною так, як і ти. Використає для якихось своїх хворих цілей та фантазій, а потім кине. Ти вбив у мені будь-яку довіру до чоловіків.

— Не всі такі погані, як я, — заговорив Давид. — Ти вартуєш кращого, Тіно.

— Знаю, — сказала я, намагаючись контролювати свої емоції. Хотілося то накричати на нього, то втекти й плакати. — Ти казав, що відпустиш мене.

— Мені шкода, що так вийшло. Якби я міг усе змінити...

— Господи, замовкни! Тобі шкода? Я не вірю! Тому що ти егоїст, який завжди буде думати лише про себе.

— Знаю. — Він кивнув і нарешті забрав свої руки. — Я хочу, щоб ти була щасливою.

— Справді? — роздратовано спитала я. — Тоді зроби милість, будь ласка. Не потрапляйся більше мені на очі! Не варто витрачати свій дорогоцінний час на мене, Давиде, коли за цими дверима тебе чекає твоя кохана принцеса.

— Не хвилюйся, більше не буду тебе тривожити.

Давид відійшов від мене на декілька кроків, продовжуючи дивитися мені в очі.

— Дякую! І ще одне... Ти втратив шанс знати будь-що про моє життя, тому тебе абсолютно не повинно цікавити те, з ким я спілкуюся. Ти не заслуговуєш навіть на це.

— Так, ти маєш рацію, — погодився Давид. Він легенько та дещо розгублено усміхнувся. Мабуть, не знав, як краще завершити цю розмову. Я й сама не знала, хоча і розуміла, що не було навіть про що говорити. — Будь обережна зі своїми почуттями та своїм серцем.

— Краще ти б сказав мені це тоді, коли ми тільки познайомилися, — пробурмотіла я, але він уже не почув.

Давид пішов геть, а я продовжила стояти в цьому темному коридорі. Мені потрібно було взяти себе в руки. Я сперлася спиною до холодної стіни та міцно заплющила очі. Раптом захотілося зникнути кудись, але я розуміла, що це неможливо. І що це було? Таке враження, наче ревнощі. Мені чомусь стало смішно з цього. Навіщо Давиду ревнувати мене, якщо він закоханий в іншу? Я похитала головою, а тоді глибоко вдихнула. Час уже повертатися.
Коли я зайшла в залу, то вона була вже майже повністю переповнена. Я блукала між столиками в пошуках Тасі. Тільки я чомусь не могла її знайти, аж поки не повернула голову в сторону танцювального майданчика. Вона танцювала з Віталіком і це мені зовсім не сподобалося. Всередині з'явився страх, що Тася може стати частиною його гри. Цей хлопець нічим не відрізняється від Давида. Не дивно, що вони досі найкращі друзі.

— Тася і Віталік? — спитала я у Ліси, коли підійшла до неї.

— Вона сама запропонувала йому потанцювати, — відповіла дівчина і глянула на мене.

— Справді? — здивувалася я.

— Якщо ти хвилюєшся, що мій брат використає її, то не варто. Валю, він не такий.

— Схоже, тепер це якась гра Тасі.

— Мені варто хвилюватися за Віталіка? — спитала Ліса, насупившись.

— Не знаю, — тихо відповіла я та знизала плечима. — Тася змінилася за останній час. Вона завжди любила всім ділитися, а зараз таке враження, що вона мовчить про щось.

— У всіх є секрети.

— Так, але їх ніколи не було в неї.

— З цим я згодна, — сказала Ліса та уважно подивилася на мене. — Вона завжди була відкритою.

— Але не зараз, — продовжила я.

Для нас з Лісою поведінка Тасі здалася дещо дивною. Раніше вона боялася навіть заговорити з Віталіком, а тут ще й на танець сама запросила. Після того, як завершилася повільна музика, вона повернулася до нас з Лісою. Тася одразу ж схопила келих зі шампанським і зробила великий ковток.

— Що відбувається? — тихо спитала в неї я.

— Нічого, — відповіла вона, насупившись. — Ти взагалі про що?

Я нічого не сказала їй, а лише похитала головою. Не подобалися мені її секрети, але я розуміла, що є щось, про що вона не хоче говорити. Я вирішила не наполягати, адже донедавна у мене теж були свої таємниці. Алісу покликали до себе батьки, які стояли біля якоїсь сім'ї. Коли дівчина підійшла, то її одразу ж почали знайомити з молодим хлопцем. Здається, батьки уже підбирають їй вдалу партію. Раптом стало нудно, адже між мною і Тасею з'явилася мовчазна напруга.
Я взяла свою сумочку та попрямувала до вбиральні, щоб привести себе в порядок. Тут було декілька кабінок, але я одразу ж підійшла до дзеркала. Спочатку пальцями поправила своє волосся, а тоді витягнула з сумочки пудру для обличчя та бежеву помаду. У той момент, коли я підводила губи, двері вбиральні відчинилися. У дзеркалі я побачила Камілу — останню людину, з якою мені хотілося сьогодні розмовляти. Вона повільно підійшла до дзеркала своєю модельною ходою.

— А я говорила тобі, що так буде, — сказала вона, глянувши на мене. — Шкода, що ти не послухала.

— Впевнена, що тобі абсолютно не шкода, — буркнула я та склала руки на грудях. — Ти хочеш поговорити, Каміло?

— Ти ж не думаєш, що він повернеться до тебе? — спитала вона, спершись до стільниці.

— Вибач? — перепитала я.

— Я бачила, що ви розмовляли сьогодні. Він уже зовсім не зацікавлений у тобі, Валентино. Змирися з цим нарешті.

Мене починала дратувати ця розмова, тому я просто широко усміхнулася і подивилася на Камілу.

— Мені абсолютно байдуже на нього, а тим більше на тебе. Я просто хочу, щоб ви обоє дали мені спокій.

— Пам'ятаю ти говорила, що Давид не кине тебе, що він закоханий у тебе.., — заговорила дівчина з неприємною посмішкою на обличчі.

— Я помилилася, — різко перервала її я, — але тебе це тільки веселить, як я бачу. Можеш тішити своє самолюбство, але вам обом це вернеться. Не знаю, як ти досі можеш бути з ним. Це ж наскільки треба себе не поважати.

— Що ти маєш на увазі?

— Він був зі мною. — Я підійшла ближче до неї. Чомусь мені захотілося зробити їй боляче. — У всіх сенсах цього слова. І знаєш, йому це навіть дуже подобалося. Не знаю, які між вами стосунки, але ти для нього точно ніколи не будеш єдиною.

— Як і ти, — сказала Каміла, склавши руки на грудях.

— Я на це і не сподіваюся, — мовила я, схопивши свою сумочку, — на відміну від тебе. Це вже в минулому і мені вдалося змиритися з цим. Ти ж хотіла, щоб я ненавиділа його? Тепер це так. 

— Ні, ти можеш обманювати усіх, але точно не мене. Думаєш, я не помітила, як ти дивилася на нього?

— Знаєш, а ви справді підходите одне одному. Як я не зрозуміла цього раніше? Обоє такі жорстокі та байдужі. У своєму житті я зробила багато помилок, але шкодую лише про одне.

— І про що?

— Про те, що пішла тоді в клуб, де вперше зустрілася з Давидом. Якби ми тоді не познайомилися, то усе було б по-іншому. Мені не соромно за те, що я закохалася в нього, Каміло. Це вам має бути соромно за те, що граєтеся чужими долями. Я більше не збираюся терпіти цього, і якщо мені доведеться боротися з вами, то я буду.

— Ти починаєш мене дратувати, — пробурмотіла Каміла.

— Це взаємно! Краще не підходь ні до мене, ні до Паші.

— До чого тут він? — дещо розгублено спитала вона.

Я підійшла ближче до дівчини. Хоч вона була вищою, це зовсім не лякало мене. Чомусь захотілося нарешті їй показати себе.

— Я знаю значно більше, ніж ти думаєш, — впевнено заговорила я, дивлячись в її темні очі. — Якщо твої батьки дізнаються, що у тебе щось було зі звичайнісіньким барменом...

— У нас з ним нічого не було, — різко сказала вона.

— Якщо я почну грати за твоїми правилами, то усі будуть думати, що між вами було щось значно більше.

— Ти не посмієш!

— Не посмію, — погодилася я, — але я не збираюся терпіти. Думаю, що ти мене зрозуміла.

— Що ти хочеш? — спитала вона і різко схопила мене за руку вище ліктя.

— Щоб ви обоє дали мені спокій і зникли з мого життя, — відповіла я та відштовхнула її від себе.

— Це не проблема, — пробурмотіла Каміла.

— От і чудово! — сказала я та впевнено попрямувала до дверей.

— Не говори нікому, — раптом мовила дівчина, глянувши на мене у дзеркалі. — Про мене і про Пашу.

Я нічого не відповіла, а просто вийшла з вбиральні. Якесь неприємне відчуття з'явилося всередині, наче між Камілою і Пашею було значно більше, ніж він розповів мені. Хотілося остаточно поставити крапку в цій ситуації. І з Камілою, і... з Давидом.
Його я помітила одразу ж. Він стояв біля старшого чоловіка, з яким був дуже схожим на вигляд. Мабуть, це його батько. Біля чоловіка я помітила темноволосу жінку, але вона стояла спиною. Схоже, це батьки хлопця. На цьому святі справді було надто нудно, то чому б не зробити шоу? Я взяла зі столика келих з алкоголем і одним махом випила весь вміст. Потім глибоко вдихнула і впевнено попрямувала в сторону Давида та його сім'ї. Він не одразу помітив мене, адже вони усі були зайняті розмовою. Мені довелося добряче постукати його по плечі. Коли він обернувся і побачив мене, то на його обличчі відразу з'явилося здивування, нерозуміння ситуації та водночас зацікавленість.

— Втихомир свою дівчину, гаразд? — впевнено сказала я. — Мені не подобається, що вона переслідує мене і говорить різні дурниці. Ти обіцяв, що більше не будеш тривожити мене, але ви досі не даєте мені спокою. Поясни їй нарешті нормально, що нас з тобою вже нічого не пов'язує. Я ненавиджу вас обох і моє єдине бажання — це більше ніколи не бачити ваших облич. Сподіваюся, що це наша остання розмова. — Я кинула погляд на батьків Давида, які уважно спостерігали за цією ситуацією. — Гарного вам вечора!

Мою увагу привернула жінка. Здається, це була мама хлопця. Тільки чомусь було таке враження, що я бачила уже її раніше. Цей погляд темних очей здався мені дуже знайомим. Я відчула, що мороз пройшовся по моїй шкірі, коли вона дивилася на мене. Мені більше не хотілося тут залишатися, тому я розвернулася і впевнено попрямувала до виходу. Пощастило, що якраз у цей час дядько та тітка вирішили повернутися додому. Лише у своїй кімнаті я змогла нарешті розслабитися, але думки так і не відпускали мене.