Нестримний потяг

Розділ 10

Я сподівалася, що цей Захар справді перестане цікавитися мною, але він все одно продовжував заходити в книгарню ледь не кожного дня. Інколи мене це дратувало, а ще й лякало. Знову відчувала себе жертвою чергового багатого хлопчика. Тільки минулого досвіду мені вистачило сповна і не хотілося б, щоб це повторилося.

— Цікаво, чи буде твій сьогодні чекати на тебе? — заговорила Аміна.

Вона уважно подивилася на мене, спершись щокою на руку. Так, сьогодні в книгарні було дуже нудно.

— Його звати Захар, — пробурмотіла я, — і перестань називати його моїм.

— А хіба це не так?

Дівчина підняла одну брову, продовжуючи усміхатися. Мене це вже починало відверто дратувати.

— Ні, звісно ж! — різко сказала я.

— Можливо, скоро буде? Знаєш, ви були б гарною парою.

— Звідки це взагалі береться у твоїй голові, Аміно? Може, краще тобі щось спробувати з ним? Я впевнена, що він не буде проти.

— Мені? — перепитала Аміна та сумно усміхнулася. — Зазвичай хлопці оминають таких дівчат як я. Складна, проблемна, з незабезпеченої сім'ї, без будь-якої підтримки, а ще сильна. Чоловікам не подобається, коли жінка сильніша за них, а мені довелося такою стати. Їх більше тягне до чемних і наївних дівчаток, які будуть їм підкорятися.

— Це ти про мене? — спитала я, примруживши очі.

— Без образ, Валь, але це так.

— Я не наївна.

— Справді?

— Якби була такою, то уже давно б погодилася піти на побачення з цим Захаром.

— Що тебе зупиняє?

— Я боюся, — тихо зізналася я та важко видихнула.

— Ем, ти раніше не спілкувалася з хлопцями? — спитала Аміна. — У тебе ж є той твій друг Паша. Тобі не потрібно боятися чоловіків.

— Не в цьому сенсі. Я боюся вірити йому. Він просто знайшов собі іграшку, з якою йому б хотілося побавитися. От і все.

— Щось я заплуталася, — пробурмотіла подруга і насупилася.

— Ти колись говорила, що тебе використовували друзі, а зі мною це зробив той, кого я кохала.

Я піднялася зі стільця та почала нарешті збиратися. Навіть раділа, що робочий день уже завершився. Аміна більше нічого не питала, а також не згадувала про Захара. Я справді раділа цьому, але вона все ж мала рацію. Цей хлопець знову стояв неподалік від магазину.

— А я казала, — тихо пробурмотіла Аміна. — Гаразд, піду тоді.

— Ага, я не здивована, що ти знову втечеш. Взагалі це неправильно, що ти залишаєш мене з незнайомими хлопцем наодинці.

— Вибач, сонечко, але це на твоє ж благо. До того ж ви уже знайомі.

Вона відійшла від мене та попрямувала в сторону протилежної вулиці. Я ж просто видихнула та поспішила втекти звідси. Марно було сподіватися, що Захар не помітить мене. Коли я відійшла на добрячу відстань та обернулася, то побачила, що він йде за мною. Це мене сильно роздратувало. Добре, що на вулиці хоч було не дуже темно. Я спробувала заспокоїтися та продовжила іти вперед. У мене була надія, що він перестане слідкувати за мною та повернеться до свого автомобіля. Тільки цього не сталося. Коли я черговий раз обернулася та побачила його, то вже не могла цього терпіти. Злість взяла наді мною верх, тому я впевнено попрямувала до нього.

— Перестань за мною слідкувати! — сердито сказала я, коли зупинилася навпроти нього.

— Я просто прогулююся, — спокійно відповів він.

— По-твоєму я ідіотка? Гуляй в іншому місці, зрозуміло!

— Ох, ну чому ти така злючка? Не потрібно дратуватися, Валентино.

— Дійсно! Мене переслідує якийсь божевільний, а я ще не маю злитися. Що тобі від мене взагалі потрібно?

— Сходимо на побачення? — абсолютно спокійно спитав він.

— Яке ще побачення? Годі! Перестань ходити за мною, бо інакше мені доведеться звернутися в поліцію.

— Ти справді думаєш, що налякала мене цим?

Я роздратовано видихнула та заплющила очі, намагаючись втихомирити свою злість. Коли я знову подивилася на хлопця, то помітила, що він почав усміхатися.

— Звісно, таким як ти завжди все сходить з рук, — пробурмотіла я.

— Мій батько прокурор.

— Зовсім не здивована. — Я засміялася, а тоді похитала головою. — А мій батько в тюрмі, і мама, яка весь час випиває. Як тобі таке?

— Не думаю, що це правда.

— Чому?

— Що тоді ти робила на відкритті готелю, якщо у тебе така сім'я? — спитав хлопець, примруживши очі.

— Зрозуміло! Знаєш, нам більше нема про що говорити. Відчепись від мене, будь ласка.

Я розвернулася, щоб піти геть, але він раптом схопив мене за руку вище ліктя. Мені це не сподобалося, але я зупинилася та уважно подивилася на нього.

— Вибач, якщо тебе зачепили мої слова, але ти не маєш права ображатися. Я ж про тебе нічого не знаю.

— Не розумію для чого тобі це все, але мені набридло. Пошукай собі іншу іграшку, гаразд?

— Усе зовсім не так.

— А як?

— Ти подобаєшся мені, — впевнено сказав Захар без крапельки вагань.

— Я не вірю тобі. До того ж це не має ніякого значення.

— Бо це не є взаємно?

— Так, — чесно відповіла я. — Це одна з основних причин.

— Але це можна легко виправити, — мовив він, спостерігаючи за мною. — Всього лише одне побачення.

— І що буде тоді?

— Я гарантую, що ти подивишся на мене по-іншому. Принаймні не так скептично. Можливо, навіть закохаєшся.

— Не перебільшуй, — буркнула я та відвела погляд.

— Якщо це побачення не змінить твого ставлення до мене, то я обіцяю, що більше не буду втручатися у твоє життя.

— Чесно?

— Звісно!

Я уважно подивилася на нього, а тоді відійшла на декілька кроків. Можливо, цей Захар не такий жорстокий як Давид. Мені не хотілося їх порівнювати, але моя свідомість сама це робила. Я тоді дуже сильно помилилася, та прийшов час уже все відпустити. Це був просто досвід. Важкий, болючий, але досвід.

— Гаразд, — погодилася я. — Лише одне побачення. Завтра о третій годині в мене завершуються пари. Можемо зустрітися після них.

— Добре. Тоді я чекатиму тебе біля… Де ти навчаєшся?

— Економічний коледж. Думаю, що ти знаєш про нього.

— Ну, тут усі знають це місце.

Я кивнула, а тоді попрямувала додому. На щастя, Захар перестав мене переслідувати. Через деякий час я таки опинилася вдома. Спочатку повечеряла з дядьком і тіткою, а потім довгий час лежала у гарячій ванні. Мені хотілося розслабитися, а це завжди був найкращий спосіб. У коледжі я вже доволі довго не була. Інколи мій робочий графік не дозволяв мені відвідувати заняття. Тільки це було навіть на краще, адже в цьому коледжі тепер мені зовсім не подобалося. До того ж навчання ніколи не приносило мені ніякого задоволення. Особливо, якщо це стосувалося економіки. Значно більше подобалося проводити час у книгарні. З самого ранку на вулиці було сонячно та тепло. Я вирішила вдягнути коротку коричневу спідницю та легку білу блузку. Також вклала своє волосся легкими кучерями й зробила макіяж. Чорні стрілки та бежева помада чудово вписувалися до мого загального образу. Я навіть вирішила взути туфлі на підборах. У мене ж сьогодні все-таки побачення.

З Тасею і Лісою я вже давно не спілкувалася, тому до коледжу мені довелося йти самій. Насправді ми останнім часом дуже віддалилися. Десь в глибині душі я розуміла, що у цьому, мабуть, таки винна я. Зараз у мене не вистачає часу на те, аби просто зустрітися з ними.

— Привіт! — радісно привіталася я, коли побачила їх біля коледжу.

Тася пройшлася по мені поглядом, оцінюючи, а тоді склала руки на грудях. Це була не та мила дівчинка, з якою я спілкувалася раніше.

— О, ти згадала, що ще навчаєшся! — сказала вона. — Я вже думала в розшук подавати, а то навіть не дзвониш і не пишеш.

— Що з тобою? — спитала я та насупилася. — Ти прекрасно знаєш, що я зараз ходжу на роботу. Вибач, що не приділяю час тобі, коли у мене вихідний, але інколи мені треба відпочивати.

— Зі мною все добре, — пробурмотіла вона. — Так, а ще у тебе з'явилася нова подруга, і для неї ти час знаходиш.

— Тасю, перестань, будь ласка. Ти все дуже перебільшуєш. До того ж не пригадую, щоб мені було заборонено спілкуватися та дружити ще з кимось, окрім вас.

— Гаразд, я все зрозуміла, — сказала дівчина та сумно усміхнулася, глянувши на мене. — Якщо тобі байдуже на нашу дружбу, тоді нехай.

Вона розвернулася, а тоді впевнено попрямувала до входу в коледж. Я ж лише видихнула, бо мені зовсім не хотілося порозумінь з Тасею.

— Останнім часом вона сама не своя, — заговорила біля мене Аліса.

— У неї щось сталося? — спитала я.

— Не знаю. Мені вона не говорить нічого.

— Це зовсім не схоже на ту Тасю, яку я знаю.

— Мабуть, тобі вона б швидше розповіла про те, що відбувається, — сказала Ліса, — але тепер тебе це зовсім не цікавить. Вона має рацію, Валю. Тася звикла, що ми завжди троє...

— Це не означає, що я не повинна спілкуватися з іншими! Я не знаю чому її дратує те, що я дружу з Аміною, з якою проводжу багато часу на роботі. Ми з нею схожі. Вона з тих людей, які розуміють мене.

— Ми не відвернулися від тебе тоді, коли дізналися правду про твою сім'ю, — почала Аліса. — Попри твою брехню, ми підтримали тебе. Ми були поряд з тобою тоді, коли тобі розбили серце. І зараз ти кажеш, що якась інша подруга тебе дуже добре розуміє? Мабуть, наша дружба була не такою міцною, якщо ти так легко проміняла її.

Аліса невдоволено та дещо ображено подивилася на мене. Вона мовчки відійшла та попрямувала до коледжу. Мені нічого не залишалося, як піти слідом за нею. Не так хотілося розпочати цей день. Насправді я не очікувала, що Тася та Ліса так агресивно сприймуть мою дружбу з Аміною. Раніше я не стикалася з дружніми ревнощами, і думала, що такого просто не існує. Тася і Ліса весь день ходили удвох. Вони не говорили зі мною та й узагалі уникали. Я ж не збиралася за ними бігати, тому просто провела всі пари та перерви одна. Це було доволі нудно, але я не могла змусити себе зробити перший крок і вибачитися перед дівчатами.

З останньої пари нас відпустили раніше. Коли я вийшла на вулицю, то одразу ж глянула на годинник. Залишилося більш як тридцять хвилин до третьої години. Значить, мені доведеться чекати на Захара. У голові навіть з'явилася думка, щоб піти додому, але я не могла так вчинити з ним. Все-таки свої обіцянки варто виконувати. Тася і Ліса мовчки пройшли повз мене та попрямували до воріт. Тільки звернули вони не в ту сторону, що веде додому. Мабуть, підуть кудись у кав'ярню. В глибині душі з'явилася нотка образи, але я спробувала проігнорувати її. До того ж мою увагу привернула особа, яка зупинилася біля мене. Навіть не потрібно було повертати голову в його сторону, адже я відчувала, що це він.

— Як ти? — тихо спитав Давид, а моє серце завмерло.

Мені не хотілося показувати, як діяла на мене його присутність. Я ненавиділа те, що моє тіло досі реагувало на нього. 

— Прекрасно, — пробурмотіла я.

Нам наче й не було про що говорити, але він продовжував стояти поруч... Не близько, але я так сильно відчувала його. Частинка мене шалено хотіла втекти якомога далі від нього.

— У мене теж, якщо можна так сказати, — мовив він. — Домовлявся про те, щоб достроково скласти всі іспити та захистити дипломну роботу.

— Навіщо? — спитала я.

Коли повернула голову та опустила погляд, то побачила в його руках якісь документи.

— Я наступного місяця їду звідси, — відповів Давид, дивлячись на мене.

Мабуть, йому була цікава моя реакція. Насправді я здивувалася, але йому це необов'язково знати. Всередині з'явилося якесь надто дивне відчуття. З однієї сторони мені хотілося, щоб він поїхав, але з іншої...

— І? — байдуже спитала я, глянувши йому в очі. — Хочеш, щоб я побажала тобі щасливої дороги?

— Тобі навіть не цікаво, куди я їду?

— Мені все одно, Давиде. Я воліла б до кінця свого життя не бачити твого обличчя.

— Можеш радіти, Валентино! Схоже, твої бажання мають властивість здійснюватися.

— Твої теж, — зі сарказмом сказала я. — Для тебе я завжди була не більше, ніж бажання.

— Хочеш поговорити про це? — спитав Давид, піднявши одну брову. — Можливо, мені є що розповісти тобі.

— У мене нема часу на порожні балачки. Колись я дала тобі шанс розказати мені все, але ти його втратив.

— То ти тепер працюєш? — поцікавився хлопець, переводячи тему.

Я помітила, що біля коледжу зупинився автомобіль Захара. На одну мілісекунду мені захотілося, щоб він приїхав пізніше, аби ще хоч трішки побути з Давидом. Потім я відкинула ці дурні думки. Тепер побачення з Захаром здавалося мені не такою вже й поганою ідеєю. Це такий собі порятунок від небажаних розмов з колишнім. Саме таким був для мене хлопець, що стояв навпроти, і не більше. 

— Мені час іти, — сказала я та подивилася на Давида. — У мене побачення.

— О! — мовив він, здивувавшись. Хлопець швидко провів рукою по своєму волоссі, а тоді пройшовся по мені поглядом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше