Глава 4. Марення

 Я стояв посеред кладовища, яке окутував туман. Я крутив голову, не розуміючи, що відбувається. Потім я почув гучний плач жінки, яка сиділа перед гробом, та закрив хусткою лице, кричала прокльони на якогось хлопця.
 Я підійшов ближче, і впевнився, що натовп, не бачить мене, всі дивились на гроб.
 -Така трагедія, - почала тихо літня, говорячи жінці поряд з нею, - це того не коштувало. Через якогось хлопчину, коли пів села парубків ганялись за нею. Дурепа! – останню фразу вона сказала зовсім тихо.
 - Не можна так про мертвих. Дай Боже спокою бідній душі, хоч на тому світі. – відповіла жінка, якій і адресувалась ця промова, та перехрестилась.
 - Не буде спокою самогубцям.
 - Прости Боже її грішну душу, - сказала жінка і перехрестилась ще раз.
 - Амінь. – сказала інша, і зробила теж саме.

 Я підійшов ближче до гробу. Це була та сама дівчина, яку я бачив. Гарно укладена в труну, вона спокійно лежала, наче спала. Рум’янець на щоках та червоні губи були рукотворні. В руках були білі рози, ще зовсім свіжі. Весільний образ у труні лякав, і викликати подив не тільки в мене. Я, звичайно, знав традицію хоронити незайманих дівчат у весільному платті, але було відчуття, що перейшли межі. Це був справжній весільний образ.
 Вона лежала наче лялька в коробці, поки її не накрили кришкою, і не почали забивати цвяхи. Від кожного удару, плачуща жінка починала все більше завивати, кричачи, ніби цвяхи забивали в неї.
 -Будь він проклятий! Ти ляжеш поряд з нею! – кричала жінка підіймаючи голову в верх, але лиця я не бачив. – Моя бідна дівчинка! – знов опустивши голову в хустинку, ревіла мати.
Інші стояли поряд, ігноруючи жінку. На скільки я розумів, інших родичів не було. Це були інші люди з села. Гроб опустили в яму. Люди по черзі кидали горсті землі. Всі чекала, коли ця жінка кине, але вона сиділа на землі, в чорному платті, та не рухалась. Якийсь чоловік, підійшов до неї, і щось тихо сказав.
 - Іди геть! – закричала вона.

 Чоловік взяв лапату, почав засипати могилу, а натовп розходитись. Коли яму закопали, та поставили хрест, якась жінка підійняла її, та повела геть.