Неупокоєні душі

Глава 6. Вона прийшла

 Я закрив двері гостинної, та розгублено став в коридорі, не знаючи що робити. Почувся стук у двері, від чого я трошки верескнувши, як маленька дівчинка. Трохи згодом, почувся інший. Я прислуховувався, не рухаючись. Була тиша, як почув клацання, ніби хтось повертав ключем. Я згадав, як вона закрила двері у церкві, і зрозумів, що пару механізмів її не зупинить. Тихо зайшов в кухню, я розумів, що тільки відтягую неминуче. Я сів на стілець за холодильником, якій приховував мене, якщо дивитись із двері. Не найнадійніший план, але які ще є варіанти?
 Я слухав, як вона ходила з кімнати в кімнату. Тут почувся скрип двері кухні. Я закрив очі, але настільки тремтів, що навіть повіки трусилися.
 - Андрій, я тебе шукала, - я підскочив зі стільця, і трошки відступив, а вона блаженно посміхалась, - ти не забув?
 - Щщо-о? – відповів я, трошки розтягнув слово.
 - Ми мали вінчатися сьогодні. Чи ти передумав? – на її лице, неначе хмара наплила. Я мовчав, як дзеркало за нею тріснуло.
 - Ні-ні. Я думав це буде завтра. Може все-таки завтра. – Благав я.
 - Сьогодні. – вона стискала букет в руках, та рішуче дивилась на мене.
 - Добре, але я маю зібрати речі. Ми ж після цього поїдемо у відпустку на медовий місяць.
 - Відпустку, - здивувалась вона, її мислення було обмежене. Вона нагадувала дитину, дуже сильну дитину, яку не можна злити. Все повинно бути по її бажанню, - куди?
 - Це буде сюрпризом. Я зберу потрібні речі, ми повінчаємось, та поїдемо. – вона про щось думала, я зрозумів, що вона майже на гачку, треба тільки зробити підсікання. – Представ, тільки ти, і я. Довгі дороги, розмови, романтика…


 Вона кивнула. На годиннику був майже час ночі. Требо було протриматись до ранку. Я почав все покувати, не поспішавши. Після часу моїх зборів, у великій сумці була вся кухня. Від їжі та дрібних речей до посуду якій вже був в цій хатинці. Всі полки та шафи були пусті. Навіть статуетка півника була спакована.
 Требо було іти далі, але моя наречена стояла у дверях, навіть не колихнувшись з того моменту, як зайшла. Весь цей час, вона пильно спостерігала за мною.
 - Мені треба піти в спальню збирати речі, - я нервово ковтнувши слину, та дивившись в підлогу попросив, - можеш пропустити мене?
 - Якщо поцілуєш мене, - я подивився на її сині губи, і мене почало мутити тільки від думки про це. Вона трошки спідлоба дивилась на мене великими очима.
 - Спочатку треба заручитися, а потім ти навіть стомишся від моїх поцілунків.


 Її вповільнила ця відповідь, і вона відступила в бік. Я намагався не видавати себе, і спокійно пройшов поряд з нею затримавши дихання. За весь цей час, я не був так близько до неї, як був зараз. Я ніби відчував холод від її мертвого тіла. Спокійно видихнув, я почав підійматися на другий поверх, як почув позаду скрип.
 - Кохана, посидь краще в гостинній. Ти так втомишся, а це твоє свято. – повернувшись, я сказав це істоті, яка вже хотіла йти за мною.


 Падка до лестощів, вона послухалась мене, а я пішов наверх. Я закрив на замок двері, та сів на ліжко. Звичайно це її не зупинить, але хоча б затримає на хвилинку. Я міряв шагами кімнату, а потім вигляну в вікно. В мене була ідея бігти, але це був великий ризик. Я не до кінця розумів її здатності. Требо було дотримуватися першого плану.


 Вона трималась достатньо довго перед тим, як почала кликати мене. Тон її голосу змінювався з кожним разом, і я зрозумів, що чекати вона більше не буде. Я штовхнув ногою двері, тримавши в руках сумки. Вона стояла в гостинній і з викликом дивилась на мене. Я посміхнувся, й сповістив що занесу в машину сумки, і ми підемо. Закривши багажник машини, і відправились в дорогу. Вона була настільки щаслива, що не помічала як повільно ми йшли, а на небі вже почали пропадати зорі. Ми були майже на місті, і я почав нервувати.
 «Де ці чортові півні?! – крутилось в мене в голові.»
 Ми проходили повз кладовище. Я подивився на її могилу. Труна лежала в середині, але кришка лежала поряд з ямою, як і земля, якою була засипана могила. Калитка трохи гойдалась на вітру, пронизуючи все навколо противним скрипом. На вулиці було прохолодно. Трава покрилась росою. Ми підіймались на пагорб до церкви, як я побачив що трава заблищала під сонячними промінцями. Я подивився на свою супутницю. В цей момент її в очі попалало сонячне світло. Вона крикнула від болю та закрила очі руками. Подивившись на мене з засмученням вона зникла.
 Я обернувся до кладовища. Могила виглядала як звичайно, а калитка хлопнула, і залізний засув скрипнув. На цей день, я був вільним.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше