Неупокоєні душі

Глава 7. Загадка

 Повернувшись до дому, я так хотів спати, що заснув тільки опустивши голову на подушку, але сон був неспокійним. Марення не давали виспатися, а проснувшись я ні одного не згадав. На часах була третя  година дня. Коли я встав, відчував себе ніякого. Поставив воду на каву, я почав розвантажувати сумки. Христини не було видно, тому сумки достатньо швидко опинились в хаті, а майно на своїх місцях. Поки я сидів на полу гостинної в купі речей, зайшла власниця хатинки. Відкриті двері перегорнули сторінки альбому зупинившись на останніх замальовках.
 Христина мовчки підійшла до нього, вдивляючись. Брови на переносці потягнулись одна до одної. Я подивився на малюнок, на якій вона дивилась, та не наважувався заговорити, чекавши на пояснення.
 - Ви теж її бачили? – я відчув ніби всередині мене все стислося, а вона не відводила очей від малюнка.
 - Так, - невпевнено почав я, не одразу заговорив, - що відбувається? Хто вона?
 - Неупокоєна душа. Моя односелиця… в минулому. Вона покінчила життя самогубством через нареченого, котрий її покинув заради іншої. – вона зітхнула, та підняла очі вперед, при цьому не дивлячись нікуди. – У момент смерті її емоції були таки сильні, що її душа переслідує, тепер, тільки одну ціль. При житті, вона марила майбутнім браком, досконально планувала весілля… Вона любила його сильніше, а це завжди проблема, коли жінка кохає сильніше за чоловіка… - тон її голосу був знесиленим і тихим, - але вона не являє собою загрозу, якщо не контактувати з нею.
 - А якщо я ненароком пообіцяв їй…?
 - Що? - Вона здивовано глянула на мене.
 - Вона вибила з мене обіцянку, і проходила за мною, ніччю… Що мені робити?!
 - Я не спеціаліст з таких питань, - її очі подивились на мене, як на приреченого, в них було щось ще, що я не розумів, - є в сусідньому селі бабця. Поїдьте до неї.


 Трошки згодом, я вже був на місці. На краю села, стояла дерев’яна хатинка, але не така в якій я живу, дошки цієї вже були сірі та ламкі. Паркан в одному місті був поламаний, на іншому висів саморобний килим. Я зайшов у двір, і виглядав господиню в мутних вікнах. Стоячи на паркані, я підготувався стукати, але двері відчинились, і виглянула літня жінка.
 - Ви щось шукаєте, молодий чоловік?
 - Я шукаю пані Парафію.
 - Заходьте. – вона ширше відкрила двері, пускаючи мене всередину, і закрила їх. – сідайте, - вона показала на стілець. Я послухався, і тоді вона запитала, - що вас привело сюди?


 Я розказав ситуацію як мені дозволяла незручність ситуації та її фантастичний сюжет. Попутно розглядавши кімнату - суміш радянські меблі та архаїчній українських атрибутів. Вона уважно вислухала мене, і на моє щастя немала ніяких ознак презирливої недовіри. Бабця кивала, та задумливо слухала. Я закінчив свою розповідь, і вона подумавши почала:
- Нечисть треба перехитрити. Вона не залишить тебе, поки ви не одружитесь, а як одружитесь вона потягне тебе з собою до могили. Ти повинен зробити так, щоб пообіцяла залишити тебе.
- Як?! – в пориву розпачу крикнув я, тримаючи руками голову та спираючись об стіл ліктями.
- В мене нема готового рецепта, ти повинен сам до цього дійти. Почитай народні придання, щоб зрозуміти правила цієї «гри».


З цією настановою я покинув її, подякувавши, але взагалі розумівши як розгадати цю загадку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше