Глава 3. Запрошення

— Як ти? — чоловік з незвичним занепокоєнням дивився на свою сусідку.

Ярина заціпеніла і затримала подих. Вона лише на мить розтулила тремтячі вуста, щоб відповісти на дбайливе питання:

— Файно, — за кілька секунд вона оговталася і недовірливо примружила очі й насупила брови: — А що? Звідки така турбота?

— Ти більше як хвилину не кліпала, — Сергій зрозумів, що дівчина повернулася до тями, тому видихнув і вже зібрався злізти з неї, коли двері повільно прочинилися і в кімнату обережно зазирнув Андрій. Варто було йому побачити цікаву експозицію перед очима, як він опанував себе і неголосно, аби на кухні не було чутно, звернувся до брата:

— Благаю, скажи, що струс спричинений хвилею раптово спалахнувших між вами почуттів.

— Я можу сказати, але це буде брехнею з усіх фронтів, — миттєво відгукнувся Сергій і занадто енергійно підвівся на ноги. Проте обличчя чоловіка було настільки похмурим, що Ярина могла б зрадіти події, яка викликала більше негативних почуттів, аніж її поява в цій квартирі. Але після того, що трапилось, дівчина дуже повільно сприймала інформацію.

— Ми могли померти? — Яринка задумливо поглянула на чоловіка, що кілька хвилин тому ймовірно врятував її життя.

— Померти — ні, — легко відмахнувся Сергій і натягнув на себе чисті штани. — А от потрапити до лікарні — дуже легко, — зауваження прозвучало занадто легковажно, наче подібне з чоловіком траплялося по кілька разів на день.

— Моєї квартири більше немає? — тим часом дівчина намагалась зібрати докупи уламки свого зруйнованого уявлення про світ.

— Квартира є. А от дверей на балконі, — Сергій скривився і заперечливо похитав головою. Він зміряв сусідку оцінювальним поглядом і приречено видихнув логічне питання: — Тобі є, де пожити? Поки ми робитимемо ремонт у твоїй квартирі, — останні слова ледве не завершилися лайкою втомленого від бентежного життя чоловіка. Ярина дивилась на нього широко розплющеними очима і похитала головою. На мить Сергію навіть сподобалась мовчазна наляканість дівчини, яка стала неймовірно поступливою. Але, на жаль, радість затьмарювала необхідність розв’язувати проблеми сусідки. — Добре. Тоді придивись собі квартиру. Знімемо тобі на місяць, поки повертатимемо твоє житло до ладу. А поки обиратимеш, можеш пожити тут, — похмуро заявив чоловік всупереч своїм же грубим словам, що були сказані у відповідь на пораду купити фіранки.

— Пожити тут? — тихо пробурмотіла собі під ніс Ярина, намагаючись усвідомити значення озвученої пропозиції. Дівчина помовчала і звернула до Сергія своє збентежене обличчя: — А як часто вам приходять такі життєстверджувальні пакуночки?

Брати обмінялися багатозначними поглядами, чого Яринці вистачило для формування своєї думки стосовно безпечності життя із сусідами.

— Ви хоч знаєте, хто вас так сильно не любить? — обережно запитала дівчина і нервово потерла свої передпліччя.

— Якби не знали, запідозрили б тебе, — люб’язно і нещиро посміхнувся Сергій, своїми словами повертаючи невдоволення співрозмовниці. Чоловік вже надягнув сорочку і тепер шукав у нижньому ящику шафки чисті шкарпетки.

— Ти хвилину тому врятував мені життя і майже став героєм в моїх очах. Обов’язково все псувати?

— Намагаюсь врятуватись від випадкової закоханості, — чоловік дістав зі складеної на тумбочці купки мотлоху дерев’яний гребінець і схилився над напівлежачим дзеркалом на столі. Він витратив хвилину на безнадійну боротьбу зі скуйовдженим і неслухняним волоссям і відкинув непотрібний предмет в сторону. Сергій навіть не обернувся на звук розбитого скла, що донісся зі сторони приземлення гребінця.

— За це можеш не хвилюватися, — Ярина кілька секунд намагалась розгледіти, що ж могло розбитися у кутку, але швидко залишила свої безнадійні спроби. — Якщо я навіть забудусь і щось до тебе відчую, за мить ти відкриєш рота, скажеш чергову грубість і розіб’єш мені серце.

— Але ж ми не хочемо до такого доводити, правда? — в очах Сергія витанцьовували свій танок бісенята, які ймовірно постійно і змушували його казати образливі для дівчини речі.

— Нарешті я розумію здивування твоєї матері, коли вона побачила тебе з дівчиною, — Яринка схрестила руки перед собою й ображено насупилась.

— Вона здивувалась, що така, як ти, залишилась тут довше, ніж лише на ніч, — уїдливо усміхнувся чоловік і зав’язав краватку.

— Той, хто надсилає тобі вибухівки, дуже добра і чуттєва людина, якщо так подивитись. Ймовірно теж отримала шквал образ і тепер намагається вилікувати свої душевні рани та врятувати світ від тебе, — дівчина більше не дивилась на Сергія. Вона підтягнула коліна до тіла і вклала на них голову.

— Ця добра і чуттєва людина — відомий кримінальний авторитет. Думаю, наша ворожнеча свідчить про те, що ми з братом на боці світла, — здавалося, вже одягнений чоловік після вибуху отримав заряд бадьорості. На жаль, Яринка не розділяла енергійності сусіда і лише знервовано потирала змерзлі на балконі пальці ніг.

— Сумнівне твердження. А що ви йому зробили? — апатично видихнула дівчина і повернулась в горизонтальне положення. Вона вклала голову на подушку і жалісно поглянула на чоловіків, що вдвох вже зупинились біля дверей. На обличчях відбивалась внутрішня рішучість і готовність до спілкування із жінкою, що вже, мабуть, пила другу чашку кави.