Глава 4. Чай

Кілька хвилин Ярина тихенько сиділа на краєчку ліжка, сподіваючись, що співрозмовники до неї скоро повернуться. Але час йшов, а дівчина все не могла вигадати, чим може себе зайняти у чужій кімнаті. Вона вже зрозуміла, що розмова на кухні найближчим часом не завершиться, тому підвелась і підійшла до столика, на якому вночі залишила свій смартфон. Коли Яринка взяла до рук свій телефон, вона помітила документи, що хаотично були розкидані по всій поверхні тумбочки. Дівчина покосилась на двері й на мить прислухалась до далеких голосів, чиї суворі інтонації свідчили про малу ймовірність неочікуваного повернення до кімнати. Бажаючи задовольнити власну цікавість, вона схилилась над незрозумілими паперами й почала вивчати їх сутність. В будь-якому випадку, чоловіки самі залишили її у своїй кімнаті, тому мали б бути готовими до наслідків. А Сергій, можливо, нарешті, влаштує прибирання, якщо помітить втрату важливої інформації.

Яринці вистачило кількох хвилин, аби зрозуміти дві важливі речі. Перша – колупатись в чужих документах досить нудна справа, а друга – печатки, що занадто часто зустрічаються на документах належать одній відомій приватній клініці. Дівчина задумливо потерла підборіддя і повернулась до крісла, принагідно звільнивши собі місце і скинувши речі господаря на підлогу. Не встигла Ярина проаналізувати отриману інформацію і вирішити, що з нею робити надалі, коли до кімнати повернувся стурбований Сергій. Він зупинився посеред своєї кімнати та кілька секунд вивчав нову купку своїх речей.

– Ти скинула мої речі? – чоловік скептично підняв ліву брову і звернув до дівчини роздратований погляд.

– Цій кімнаті гірше не стане, – Яринка поринула у свої думки, через що досить байдуже відмахнулась від питання Сергія. Але за мить вона осягнула сенс питання і здивовано поглянула на чоловіка: – Тобто, серед купи мотлоху тобі вдалося помітити настільки мізерні зміни?

– Я завжди все помічаю, – чоловік на кілька секунд затримав свій погляд на обличчі дівчини, після чого прикрив очі та втомлено похитав головою.

– Все добре? – Ярина нахмурила брови й відчула муки совісті. Врешті решт, її впустили до своєї хати, врятували від вибуху, а вона віддячила тим, що додала безладу до загального хаосу. – Я можу підняти, – вона прикусила губу і вже спустила одну ногу на підлогу, коли помітила, як чоловік скривився і відмахнувся від її пропозиції.

– Все гаразд, – Сергій був відверто стурбований іншими думками. Він нахмурив брови й почав згадувати, куди закинув цигарки.

– Добре… Слухай, – за відсутності бажання чоловіка розповідати свої переживання дівчина вирішила не влізати до чужої душі, а сконцентруватися на власному інтересі, – я тут випадково краєм ока побачила документи на тумбочці. То це, як я розумію, ти працюєш в клініці на Подолі?

Сергій ледве не впустив пачку цигарок, що за мить підняв з підлоги, і скосив на вимушену співмешканку насуплений погляд:

– Що ти хочеш?

– Ну, – Ярина вже піднялась на ноги й, нервово кусаючи власні губи, зупинилась навпроти чоловіка, – розумієш, я скоро закінчую університет, – вона на мить відвела у бік погляд і заправила локон волосся за вухо. – Моя спеціальність трохи дотикається до медицини. Ось я і хотіла дізнатися, чи можна якось…

– По-перше, скоро – це коли? – нахабство дівчини навіть відволікло Сергія від власних турбот.

– За три роки, – швидко відгукнулась Яринка й підняла на чоловіка сповнений щирої надії погляд.

– По-друге, – піднесений настрій співрозмовниці чомусь не передавався повітряно-крапельним шляхом, – наявність дитячого відділення не робить акторів дотичними до медицини.

– Яких акторів? – дівчина ображено насупилась і зціпила зуби. – Я майбутній біомедичний інженер.

– Боже, бережи пацієнтів, яких лікуватимуть апаратурою, що пізнала твою руку, – беземоційно видихнув Сергій і похитав головою.

– Відмовити можна було і ввічливіше, – Яринка шмигнула носом, схрестила руки перед собою і зіщулилась в кріслі. – Я не розумію, чого ви такі грубі, – вона тихо бурмотіла собі під ніс переживання та образи, навіть не очікуючи, що їх почують. – Я ж ніколи до вас перша не ходила. Я б навіть не познайомилась би з вами лише через власне бажання. Навіщо, навіщо так..?

Чоловік прикрив долонею верхню частину обличчя, зітхнув і приречено опустився на край ліжка.

– Зі своїми питаннями стосовно роботи чи стажування звертайся до Андрія, гаразд? Він власник. Я займаюсь виключно юридичними питаннями.

– Справді? Можна? – здавалося, настрій дівчини змінювався зі швидкістю світла. Можлива згода наче запалила прихований вогник в очах Ярини.

Кілька секунд Сергій мовчки дивився на співрозмовницю і тяжко зітхнув:

– Ти можеш поговорити з ним. Я аж ніяк на його відповідь впливати не збираюсь.

– Сергію, мама пішла, я хотів би… – до кімнати повернувся Андрій, якого різко пересмикнуло, коли він побачив Яринку. – Господи, ти ще тут.

– Взагалі-то, ви самі запропонували мені лишитися, – дівчина з-під лоба ображено зиркнула на чоловіка.

– Нам треба поговорити з Сергієм наодинці, – чоловік втомлено обперся об одвірок, продовжуючи триматися за ручку дверей. – Може, вип’єш чаю? На кухні якраз у чайнику заварився зелений, – він не міг напряму сказати Ярині, щоб вона пішла геть з кімнати й не заважала важливим сімейним розмовам.