Глава 6. Порятунок

Вже опинившись у машині Андрій почав гримати на Сергія і кидати на нього недобрі погляди.

– Як? Скажи мені, як ти міг забути Ярину у морзі..? – чоловік очікував почути хоч якесь виправдання, але брат вперто мовчав. – Почекай… Ні, – очевидна і логічна здогадка тільки зараз виплила на поверхню свідомості. – Ти навмисно її там залишив! 

– Вважаєш варто було її взяти із собою? – Сергій навіть не збирався опиратись. – Щоб потім поповзли чутки? Вона ж не вміє тримати рота закритим. Я привіз тобі до лікарні нашу сестру і не вважаю себе ні в чому винним. Олесі була потрібна допомога, а з цією, – він неприязно скривився, – нічого в морзі б не сталося. У світлі останніх подій це взагалі найбезпечніше місце.

– Ми зараз же їдемо за нею, – категорично заявив Андрій, якого не цікавила мотивація вчинків брата.

– Слухай, – чоловік потягнувся і знехотя пробурмотів, – може вже завтра заберемо? Я дуже втомився домовлятися з… – Сергій вже збирався поглибитися в опис свого важкого дня, коли його перервав суворий голос.

– Завтра субота. Їдемо зараз же.

– Тим паче, у неї все одно квартира розвалена, а тут – і стіни, і дах над головою, – ніяк не хотів вгамуватися чоловік, який вранці з необережності запропонував дівчині лишитись у нього в кімнаті.

– Якщо ти зараз же не поведеш машину до моргу, я тебе вдарю, – Андрій говорив зі спокійною загрозливістю, яка обіцяла справжні проблеми. – Бідна дівчинка, мабуть, до смерті перелякалась.

– Наче в суботу люди не помирають, а вона мертвих ніколи не бачила, – невдоволено пробурмотів Сергій, але все ж прислухався до вимог брата і провернув ключ запалювання.

– Ти залишив у одному приміщенні з..? – чоловік до останнього сподівався на негативну відповідь.

– Заспокойся, – роздратовано пробурчав брат і викрутив руль вліво. – Я зачинив її у лабораторії.

– Ну ти й, – Андрій не став завершувати речення грубощами та стримано відвернувся до вікна. – Петро знову вирішив піти раніше? – він пам’ятав лаборанта, який захоплювався його братом, через що той мав забагато привілеїв при відвідуванні патологоанатомічного приміщення.

– Ти ж знаєш його, – стисло знизав плечима Сергій. Він уважно слідкував за дорогою і втомленим поглядом проводжав чергових порушників на дорогих автомобілях.

Андрій знову поглянув на виснаженого чоловіка і стримано додав:

– Зараз заберемо її та вже відпочинемо.

– Якщо ти хотів відпочити, то, – Сергій хотів нагадати, що від Ярини у них постійно самі лише неприємності, але вирішив промовчати. Подальшу дорогу брати долали в тиші.

Здавалося б, скільки часу займає забрати людину з відомого водію місця? Але немолода жіночка при вході у морг вперто перегородила чоловікам прохід.

– Ганно Олександрівно, – Сергій ледве стримував глуху лють. Він завжди знав, що невисока жінка ніколи не палала світлими почуттями до нього. – Навіщо вам перепустка? Я ж сьогодні у вас тут був. Чи ви гадаєте, я вкраду ваших дорогоцінних клієнтів? То не тривожтесь, повз вас, – він навмисно зробив невелику паузу й окинув співрозмовницю важким поглядом, – я не зможу непомітно пронести тіла.

– Без перепустки або працівника моргу ти нікуди далі не підеш, – Ганна примружила своє зелене око, схрестила руки перед собою і неголосно фиркнула.

– Це марно, – Андрій швидко оцінив ймовірність досягнення згоди й відтягнув брата убік. – Дзвони Петрові, – він неголосно зітхнув і потер втомлені очі пальцями.

За довгі пів години до чоловіків на таксі приїхав збуджений лаборант. Він щиро образився на свого друга, якому довірив ключі. Петро не розумів, як Сергій міг його так підвести, зірвати з побачення із дівчиною і змусити повернутись на роботу. Ще за десять хвилин сперечань із Ганною, яка вже відверто заради втіхи не бажала впускати до приміщення трьох чоловіків і уголос виказала своє припущення стосовно їх приналежності до секти й нестачі якихось органів для ритуалів чи жертвоприношень.

Першим до лабораторії увійшов Сергій, який хотів одразу витримати шквал грубощів і криків, аби пізніше вже не повертатись до цього питання. Чоловік щиро здивувався, коли із підлоги вскочила заплакана дівчина і кинулась йому на шию.

– Сергію, Сергію, – тихо бурмотіла Яринка, на щоках якої знову проклали собі шлях сльози. – В мене… Я… Телефон розрядився, – приголомшений чоловік тільки зараз помітив у побілілих від холоду руках дівчини вимкнений мобільний телефон.

– Усе добре, – глухо видихнув Сергій і знехотя погладив Ярину по спині. Глибоко в душі навіть заворушилось незвичне почуття провини. Спиною ж чоловік відчував осудливі погляди брата і лаборанта. В момент, коли чоловік повірив, що усе дійсно вже добре і вони можуть їхати додому, виснажена переживаннями дівчина знепритомніла.

– Неймовірно, – тяжко зітхнув Сергій, який ледве встигнув підхопити непритомне тіло. Він хотів вкласти її на диван і обговорити подальший план дій зі своїми супутниками, але його зупинив суворий голос позаду.

– До машини неси її, – грубо наказав братові Андрій. – Хай відпочиває. З неї вистачить шоку на день. Хай хоч прокинеться поза цими стінами.

– Мені подобається ваша впевненість, що вона відпочиває, – невдоволено буркнув роздратований Петро й обігнув братів, аби зайти до лабораторії. – Ви впевнені, що вона тут нічого не торкалась? – він швидко озирнувся у спробі помітити будь-яку відмінність у звичній обстановці.