Глава 8. Піца

Не встигла Ярина випити й склянки чаю на самоті на кухні, коли Андрію почав надзвонювати кур’єр, який привіз піцу за вказаною адресою. Молодий хлопець нервував і ніяк не міг зрозуміти, чому йому ніхто не відчиняє двері. Чоловік стримано вибачався і намагався пояснити ситуацію, коли до нього збоку підлізла дівчина. Вона обережно торкнулась його плеча і жестами попрохала послухати її.

– А він може передати піцу сусідам, чий балкон дотикається вашого?

– Почекайте хвилинку, – Андрій прикрив долонею слухавку і тихо звернувся до Яринки. – Ні. То теж наша квартира. Я планую переїхати восени.

– А сусідам зверху? – розпачливо видихнула дівчина і почала знервовано потирати долонею потилицю.

– Настільки хочеш їсти? – кілька секунд чоловік спостерігав за сповненими надії очима та швидкими кивками. – Гаразд, – він відвернувся від Ярини й знову повернувся до розмови мобільним телефоном. – Зробимо наступним чином.

За кілька хвилин Яринка невпевнено трималась за драбину, яку підтримував Сергій на балконі. Андрій перехилився через поручні й керував процесом передачі товару замовникам.

– Якщо я помру, сподіваюсь, добрі люди підтвердять, що драбина не випадково висковзнула з твоїх рук, – пробурчала дівчина і почала підійматися на найвищу щабель.

– Якби тебе так не трусило від страху, то тримала б драбину, і я ліз би за їжею, – чоловік міцно стискав залізну драбину з двох боків і намагався ухилятись від безладних рухів Ярини. – Ти можеш не ворушитись? – роздратовано попрохав Сергій, чим ледве не змусив дівчину оступитись і впасти.  

– Не ворушитись я буду вже там, де ти мене сьогодні лишив, – огризнулася Яринка, але все ж змусила тіло слухатися розуму і не рухатись зайвий раз. – Проте такими темпами, дуже скоро мене туди повернуть цілком законно.

– Тихше, – невдоволено зашипів на парочку Андрій. – Вже спускають.

Хоч сусіди стверджували, що в них закоротка мотузка, Ярині навіть не довелось занадто сильно тягнутись, щоб дістати бажану їжу. Дівчина щиро посміхнулась, передала три коробки піци Андрію і почала спускатись.

– Куди? Зараз будеш підійматись, щоб віддати гроші кур’єру, – занадто серйозним тоном спинив Яринку Сергій. Дівчина не очікувала, що зараз хтось до неї звернеться, тим паче, з проханням повернутись на загрозливу життю висоту. Вона здригнулась, її долоні зіслизнули зі стальної поверхні, і вона почала стрімко падати вниз.

– Твою ж, – за мить зашипів від болю Сергій, на якого зі скриком приземлилась налякана Яринка. Драбина теж не втрималась у стійкому положенні й сильно вдарила чоловіка по нозі.

– Можливо, хоч подібне колись навчить тебе підбирати час для жартів, – беземоційно відмітив Андрій, який вже спостерігав за братом і дівчиною із кімнати. – Я сплатив карткою, – уточнення адресувалось Ярині, яка почала обережно поглядати на стелю, де на неї з грошима могли чекати сусіди.

– Вибач, – тихенько попрохала дівчина і співчутливо вдивилась у скривлене від болю обличчя.

– Злізь, будь ласка, – чоловіку вартувало чимало сил не зірватись на нецензурні вислови.

Трійця перемістилась до іншої кімнати, що належала Андрію. Яринка щиро почала сумніватись, чи рідними братами були чоловіки – охайна і красива кімната не мала нічого спільного із запаморочливим хаосом Сергія. Андрій запросив усіх на широкий диван і присунув до нього невисокий журнальний столик, на якому лишив всі коробки з піцою.

– І треба було так ризикувати життям заради двох шматочків? – Сергій доїдав вже половину піци, коли помітив, що дівчина відкинулась на м’які подушки у кутку дивана і більше ніяк не реагувала на їжу.

– А ти не рахуй чужі шматочки. Я пізніше ще візьму, – тихенько відгукнулась Ярина та обійняла одну з подушок, на яку вклала голову.

– Він не дарма питає. Пізніше може вже нічого не бути, – легко пояснив Андрій, який добре знав апетити власного брата.

– Тоді така моя доля, – апатично знизала плечима дівчина і тихенько позіхнула в подушку. – Може щось подивимось чи у щось зіграємо?

– Ти ледве тримаєш тіло у вертикальному положенні – які ігри? – скептично фиркнув Сергій і витер серветкою долоні.

– Після поглинання їжі ще години три не можна спати, – авторитетно заявила Яринка і труснула головою у спробі отямитись.

– Я на кухню. Комусь чаю чи ще чогось принести? – Андрій переклав шматки до одної коробки, а порожні взяв, щоб віднести до відра для сміття.

– Там окрім чаю зараз нічого нема, – розчаровано розвів руками брат і також відкинувся на м’які подушки. – А у тебе тут затишно. Може, Ярина залишиться у тебе? – він звернув до чоловіка невинний погляд.

Сну наче й не бувало в жодному оці – настільки сказане зачепило свідомість дівчини.

– Я буду чай, – ображено буркнула Яринка, якої весь час намагались позбутись. Наче шкільні роки й викладачі в університеті недостатньо зрубали самооцінку і залишки самоповаги.

– Я теж, – доброзичливо погодився на турботу брата Сергій, чий настрій після пізньої вечері значно покращився.

Варто було Андрію зникнути за дверима кімнати та увімкнути електричний чайник, коли Сергій звернув до Ярини серйозне обличчя: