Глава 10. Балкон

Наступного ранку Андрій лишив на столику дві нові зв’язки ключів — для брата і Ярини, якщо ті захочуть кудись вийти. Чоловік вирішив провести вільний час із Марією наодинці. Закохана пара розпланувала свій день так, аби встигнути до кінотеатру, ресторану і на відкриття виставки відомого художника.

Сергій, який не мав необхідності кудись з кимось виходити, з самого ранку обклався на кухні документами у бажанні зробити день продуктивним для власних досліджень. Ближче до обіду прокинулась Ярина й одягнена у свою літню піжаму перебралась до кухні. Вона минулого вечора встигла завітати до своєї кімнати, ледве не отримати мікроінфаркт від побаченого, знайти речі, які ще можна було врятувати, і перенесла частину із них до братів.

— Добрий ранок, — вона привітно посміхнулась і сонно позіхнула. Сергій був зайнятий спогляданням невідомої дівчині речовини через мікроскоп. Захоплений чоловік не звернув уваги на появу людини у кухні, принаймні Яринка хотіла вірити, що це було саме так, бо звичайне ігнорування боляче позначилося б на її самооцінці.

Коли дівчина увімкнула електричний чайник, Сергій поморщився, бо звук техніки, що працює, відірвав його від думки.

— Я буду робити собі чай. Тобі налити? — Ярина обережно звернулась до чоловіка, але отримала у відповідь лише похмурий погляд. Дівчина визнала, що ймовірно мовчання — ознака ігнорування, тому вирішила більше не нав’язуватись нікому. Вона тихенько налила собі чаю у чашку і поставила її поруч з тарілкою із цукерками на краю стола, більшу частину якого зайняли документи Сергія.

Коли Ярина шелестіла обгортками від цукерок, чоловік лише тихо кривився, не маючи достатньо сил, щоб зосередитися на своїх дослідженнях. Коли ж дівчина почала сьорбати, Сергій кілька разів скошував на неї невдоволений погляд, який, здавалося, вона зовсім не помічала. Занадто розслаблена Яринка зім’яла фантик і вирішила спробувати закинути його у відро, яке знаходилося у протилежному кутку кухні. Але під час кидання, вона незграбно повела ліктем і випадково перевернула свою чашку з чаєм. Вона звісно спробувала швидко повернути посудину до вертикального положення, але велика пляма вже розтікалась по купі документів.

Після кінотеатру розслаблений і задоволений Андрій дорогою до ресторану проїжджав на власній машині разом з Марією повз власний будинок, аби той хоч на мить промайнув цілим у його очах. Але варто було під’їхати до під’їзду, як чоловік ледве не врізався у паркан. Він лише в останню мить встигнув спинити рух автомобіля і не пошкодити ані себе, ані кохану дівчину. Андрій вкотре за життя порадів власній педантичності, завдяки якій він змушував будь-якого навіть найлегковажнішого пасажира виконувати його вимогу пристебнутися. Марія почала поправляти своє чорняве волосся, яке перекрило доступ до перегляду навколишнього середовища, коли поруч пролунало вимогливе:

— Почекай мене тут, будь ласка, — після чого водійське місце звільнилося, а дверцята з протилежного боку гучно зачинилися.

— Ярино, що ти робиш? — Марія бачила з вікна, як її коханий підбіг до будинку, задер голову і почав кричати кудись вгору.

— А… Андрію, — майже нечутно відгукнулась Яринка, яка ледве трималась за поручні балкона чоловіків і стояла із зовнішнього від них боку.

Чоловік чудово знав свого брата і здогадувався, що той міг довести полохливу дівчину не тільки до думок про самогубство, а й до конкретних дій. З одного боку, коли Андрій минулого разу хвилювався за Ярину з тої ж самої причини, виявилося, що все було дарма. Але ж краще зробити трохи зайвих дій, ніж потім все життя корити себе за несказані слова, які вимагали лише кількох хвилин часу?

— Благаю тебе, не роби дурниць! — чоловік звик за життя до надзвичайних ситуацій, тому швидко повернув собі владу над власним тілом і голосом. — Що трапилось?

— Давай я звідси… виберусь, а тобі все пояснить Сергій? — дівчина відповідала переривчасто — так, наче нещодавно або займалась важкими вправами, або ридала.

— Ні! — різко відреагував Андрій, ледве не підстрибуючи від занепокоєння на місці. — Зараз же кажи!

— Нас же сусіди слухають, — на мить Яринка скосила під ноги погляд, але одразу ж сильніше схопилась за поручні. Краще вона спиною стоятиме до чоловіка, який з нею говорить, ніж зараз спробує повернутися і впаде від страху. — Ми посварилися з Сергієм!

Як Андрій і підозрював — без брата не обійшлося.

— Я розумію, що він іноді буває нестерпним — я живу з ним все життя. Але якби я кожного разу, коли він каже грубощі, стрибав би з балкона, то через занадто часті зустрічі мав був би одружитися з його другом з моргу!

— Яке стрибати? — трохи голосніше вигукнула дівчина — їй здавалось, якщо співбесідник не бачить її обличчя, то, можливо, і чує гірше. — Він випхав мене з дому без ключів! — одна нога зіслизнула з краю балкона і Ярина ледве не впала на асфальт. Вона встигла міцно вчепитись у поручні й повернути ногу на місце між решітчастими поручнями. Але одразу ж, як дівчина, здавалося, надійно поставила свою ногу, то зрозуміла, що її кросівок застряг.

— Ти могла мені подзвонити, врешті решт! — чоловіка почала дратувати легковажність і нерозсудливість сусідки.

— І де б я взяла твій номер? А як би й знайшла його, то як би ти зі свого кінотеатру перекрив воду? — Ярина почала відверто хвилюватися через неможливість змінити позицію. Принаймні є надія, що навіть якщо вона зірветься, то кросівок її врятує. Але кого вона обманює — він же не витримає ціле тіло!