Глава 12. Настанови

Яринка вже хвилин сім сиділа під зачиненими дверима ванної кімнати й жалісно просила:

– Сергію, ну пусти мене, будь ласка. Моя черга, – вона зблідлою долонею посмикала дверну ручку, що була в неї над головою. – Ну вистав хоч тазик, врешті решт! Твоя ж квартира!

– Що трапилось? – на дворі якраз зійшов повний місяць, коли Андрій разом з Марією повернувся додому. Змарнілий вигляд Ярини, що напівлежала в коридорі біля відклеєної шпалери, одразу змусив чоловіка злякатись.

– Змусь його відкрити двері, – прохрипіла дівчина і несильно стукнула долонею по дверях. – Вони ж навіть зламані були!

Але Андрій не встиг нічого зробити, коли двері трохи пнули дівчину в коліно і відчинилися. На порозі завмер такий же блідий, якщо не зелений, як Ярина Сергій.

– Нарешті, – пробурмотіла дівчина і навколішки поповзла у ванну кімнату. Там вже вона піднялась на ноги, підштовхнула у спину чоловіка, що забарився, і зачинилась наодинці.

– Ти можеш пояснити, що трапилось? – схвильований Андрій пішов за Сергієм, який хитався, але все ж успішно дійшов до свого ліжка.

– Суші, – виснажено пробурмотів чоловік і важким жестом долоні указав на тумбочку, на якій лежало кілька коробок з-під суші.

– Ти мене ніколи не слухаєш, – тяжко зітхнув Андрій, коли узяв до рук верхню коробку. – Я ж тобі розповідав минулого тижня, щоб ти ніколи не замовляв тут…

Сергій пробурчав щось незрозуміле і відвернувся до стіни. Андрій здогадався, що трапилось, і вирішив більше не насідати на двох невдах та повернутися до своєї кімнати.

– Вони навіть повечеряти без ексцесів не змогли, – вже у кімнаті розповів чоловік своїй дівчині, що думає про свого брата і сусідку, і засмикнув штори. – Але я ж не можу все життя наглядати за Сергієм! Ще і Ярина…

– Але ж ти не весь час з ними усіма жив. Якось вони до свого віку дожили, – Марія перевдягалась у нічну сорочку, поки Андрій розстеляв ліжко.

– На їх щастя і на мій головний біль, – чоловік забрався під ковдру і в очікуванні дівчини намагався відсторонитися від бентежних думок.

Вже вранці Андрій розбуркав сонну і вичавлену довгою ніччю Ярину і змусив її записати до мобільного телефону всі необхідні номери.

– Я, звісно, все розумію, – дівчина втомлено зітхала і кривилась від променів сонця, що намагались її засліпити на кухні. – Твій номер, Сергія, Марії… Але навіщо мені номер вашої мами й працівників ЖКГ?

– Аби наступного разу ти дзвонила у ЖКГ і вони перекрили воду у всьому під’їзді без необхідності стрибати з балкона на балкон, – суворо пояснив відому істину чоловік нетямущій сусідці.

– Всі навколо такі розумні, – ображено пробурмотіла Яринка, але все ж записала всі десять номерів, які супроводжувались довгим поясненням, кому й у якому випадку краще дзвонити. – Ти так хвилюєшся, наче п’ятирічну дитину лишаєш вдома.

– П’ятирічній дитині вистачило б розуму звернутися по допомогу до дорослих, а не травити робітників і стрибати у вікно, – чоловік потер лоба та продовжив давати настанови. Він простягнув Яринці невеликий клаптик паперу з виписаними ручкою номерами та відомими назвами поруч з кожним із них: – Ось список закладів, де ви можете замовити собі їжу.

– Слухай, ну це вже занадто, – обурено відгукнулась дівчина, але коли вона вирішила підвестися, аби висловити своє невдоволення співрозмовнику в обличчя, вона перечепилась через ніжку столу. – Ай! Боже, як боляче, – вона опустилась спочатку на коліна, а потім вже зіщулилась на підлозі й притиснула до тулуба ногу, яку минулого дня бинтував Андрій.

Чоловік закрив верхню частину обличчя долонею, аби нічого не бачити. Він ледве стримувався від дзвінка, яким скасував би відрядження.

– Якщо буде можливість, – Андрій дочекався, поки Ярина повернулась на м’який куточок, і тихо попрохав, – не виходьте з дому. Особливо – разом. Якщо тебе ще десь забудуть, я раніше, ніж за тиждень, не зможу тебе забрати.

– Добре, – насупилась дівчина, яка після свого феєричного падіння соромилась протестувати.

– Якщо щось станеться – дзвони. Все, я поїхав, – чоловік дуже хотів вірити, що всі у квартирі залишаться живими до його повернення. Він навіть не уявляв, що знайдеться у цьому житті людина, яка разом з його братом утворить небезпечний тандем. По окремості у них й справді більше шансів на виживання.  

– А чого ти тільки мене вичитуєш? Чого не розбудив Сергія? – Яринка ображено почухала ніс і потерла сонні очі. – Нехай би теж послухав поради від дорослої людини, – останні слова були сказані з відвертою насмішкою і нотами образи.

– Того, що на тебе я ще маю малу надію, – тяжко зітхнув Андрій, який вже не вірив навіть у власні слова. – Будь ласка, коли я повернусь, нехай квартира… Нехай вона хоча б буде.

Коли чоловік разом із валізою покинув квартиру, дівчина розслаблено потягнулась і заварила собі чаю. За кілька хвилин до кухні вийшов закутаний в одну лише ковдру сонний Сергій.

– Андрій тільки пішов. Не встиг попрощатись, – після короткого вітання кивками Яринка засмучено сповістила чоловіка про від’їзд брата.

– Я знаю. Хвилин десять чекав, поки ви вже розійдетесь, – він поморщився, рукою трохи посунув вбік дівчину із чашкою чаю в долонях та із залишків кип’яченої води зробив собі розчинну каву. – Якби ти мовчки кивала, як я зазвичай роблю, розмова закінчилась би удвічі швидше. Я правильно зрозумів, що він дозволив тобі тимчасово пожити у його кімнаті? – Сергій дочекався ствердного кивка і радісно повідомив: – Тоді сподіваюсь, до кінця тижня не побачимось.