Глава 13. Викрадення

Сергій і Ярина не бачились аж до наступного ранку, коли сонна дівчина знову застала на кухні захопленого своїми дослідами чоловіка.

– Що ти хоч досліджуєш? Створюєш якісь нові ліки? – висунула припущення Яринка, взяла чайник і засмучено зітхнула, коли не побачила у ньому води.

– Я все ж юрист, – задумливо відгукнувся Сергій і щось зазначив олівцем на найближчому клаптику паперу. – Мене у першу чергу цікавить патанатомія, а не фармацевтика. Та і я дослідник, а не винахідник.

– А у тебе є якась біологічна чи хімічна освіта? – дівчина набрала повний чайник води та поставила його кип’ятитися.

– Так. Я взагалі хотів від початку йти до медичного, але, – він на мить замовкнув та скосив на співрозмовницю підозрілий погляд. – А чого це ти мене розпитуєш про моє життя?

– Я, звісно, занадто романтична, але мені видається логічним цікавитись людиною, яку бачиш кожного ранку.  Особливо на сусідній половині ліжка, – вона нещиро посміхнулась і поморщила ніс.

– Такий ранок був лише один раз. Та й між нами нічого не було, – скривився чоловік і потягнувся за паперами, що лежали на протилежному краю стола. – Ми не маємо необхідності дізнаватись одне одного ближче.

– А я думала, що мій одногрупник, який постійно від мене відсідає, неввічливий, – Ярина позіхнула і покачала головою. Вона потерла очі й наблизилась до чайника, що мить тому закипів.

– І мені кави зроби, – Сергій зосереджено перекреслював якісь абзаци тексту і надписував над ними нові дані та висновки.

Дівчина заварила собі чаю та кілька хвилин намагалась крутити якісь ручки та натискати кнопки на кавоварці, але чоловік не витримав подібного знущання з власного апарату, відсунув Яринку вбік і сам зробив собі каву.

– Іноді дивишся на деяких людей і не розумієш, як вони дожили до свого віку, – грубувато відгукнувся він, коли повернувся обличчям до співмешканки, яка одразу ж не по-доброму примружила очі.

– Не повіриш, але я думаю те саме, коли дивлюсь на деяких людей, – вона ображено насупилась і вперлась правою долонею у поверхню столу, аби відчувати хоч якусь підтримку від всесвіту.

– Тобі не варто так часто дивитись у дзеркало, – зверхньо фиркнув Сергій, вимкнув апарат і взяв у руку чашку зі свіжою кавою.

– Ні, ну ти вже, – Яринка вирішила висловити чоловіку все, що думає про нього, про досліди, про бажання приймати ванну, похід до моргу, але дзвінок мобільного телефону збив її з думки. Чоловік підхопився, виставив перед собою долоню, жестом благаючи про тишу, і відповів на дзвінок. Він настільки серйозно і стривожено відповідав на питання від невидимого абонента, що дівчина навіть перейняла його схвилювання.

– Так, – Сергій скинув виклик і задумливо приклав до підборіддя край мобільного телефону. Ярина помітила, що обидва брати так роблять, коли чимось стурбовані. – Мені треба йти. Нічого тут не чіпай, – він задумливим і якимсь трохи розгубленим поглядом оглянув кухню. Варто йому було помітити чашку в руках дівчини, як він спохмурнів. – Свій чай, благаю, пий у кімнаті. Якщо так сильно хочеться, можеш навіть у моїй. – Вже на порозі він спинився і махнув рукою вбік столу: – Якщо не повернусь до обіду, заховай банку у холодильник.

Яринка знизала плечима і дійсно перейшла з чаєм до кімнати. Пізніше вона вирішила прийняти душ, перевдягнутись і піти кудись поїсти щось суттєвіше. А після обіду можна буде і до екзамену підготуватись, який планує відбутися за два дні. Коли вже одягнена у джинси, кросівки й білу кофтинку дівчина вийшла до коридору, вона почула якийсь дивний звук із кімнати Сергія.

Спочатку Ярина хотіла зазирнути та дізнатись у чоловіка чи все у нього добре, але коли у кімнаті щось впало, її охопив дивний страх і підозра, що там знаходиться хтось сторонній. Сергій звісно до біса неохайний, але він у своєму хаосі плаває, як риба у воді. Звісно у квартирі могли б ще на цілком законних засадах опинитись Андрій або Марія, але схвильована дівчина вирішила перебратись до кухні, де вона лишила свій мобільний телефон і або подзвонити чоловікам, або просто разом з телефоном втекти із квартири. Але варто було Яринці взяти свій телефон, як екран спалахнув, сповістив про низький заряд і вимкнувся.

Подумки дівчина почала проклинати усе на світі та тихенько просуватись до дверей. Коли вона визирнула з-за кутка то стикнулась із поглядом сірих очей, які знаходились на відстані буквально одного метру. Крім очей вона нічого не змогла розгледіти через маску на обличчі. Ключі були далеко, тому Яринка вирішила тікати назад на кухню, аби хоча б якось спробувати врятуватись. Вже біля холодильника вона зрозуміла, наскільки повільно її мозок функціонує у стресовій ситуації – якщо у квартирі стороння людина, то навряд чи вона після проникнення до чужої приватної власності зачиняла двері на замок! Дівчина забігла за стіл в надії, що грабіжник не поженеться за нею, а вирішить покинути квартиру, адже вона звільнила йому шлях до виходу! Але, здавалося, грабіжника не цікавило, що Ярина може зчинити галас, бо він також завернув до кухні. Незнайомець в масці впевнено наступав на дівчину, яка адекватно сприймала власні фізичні сили й розуміла, що у сутичці її шанси на перемогу дорівнюють нулю. Тому єдиний варіант, який видавався їй можливим – якось збити чоловіка з ніг і бігти, куди очі бачать! Але краще, звісно, до людей. І важливо не забувати при цьому кричати щосили.

Яринка помітила у чоловіка (пізніше до голови прийшла думка, що напасти могла й жінка – обличчя ж не видно, а статуру люди можуть мати будь-яку) в руках була якась ганчірка. Незнайомець ривком рушив на дівчину, яка від страху схопила банку, яка стояла до неї найближче, і кинула нею в чоловіка. Грабіжник навіть на мить розгубився, коли банка пролетіла у метрі від нього – настільки криворуких жертв він ще не бачив. Проте Яринці вистачило цих секунд здивування і вона побігла по м’якому кутку до дверей, але в коридорі її вже наздогнали та повалили на підлогу. Вона пручалась і безладно рухала кінцівками у спробі врятуватися.