Глава 18. Морозиво

Втомлена Ярина заснула майже одразу, як її голова торкнулась подушки. Дівчина не знала напевне, скільки часу провела у царстві Морфея, але коли вона прокинулась за вікном було все ще світло. Час тягнувся неймовірно повільно і змушував полонянку відчути нескінченну нудьгу.

Яринка вирішила помедитувати, аби знайти гармонію у цьому світі та трохи заспокоїти внутрішню тривогу. Дівчина прислухалась до власних почуттів і зрозуміла, що неприємні почуття викликані голодом і спрагою. Вона вирішила не турбувати своїх викрадачів, а самостійно розв’язати проблему без зайвого галасу. Вікна у кімнаті були без решіток, тому план у голові сформувався майже моментально. Наскільки полонянка пам’ятала, Костянтин вимагав, аби її замкнули у кімнаті між кухнею і ванною кімнатою. Якщо їй вдасться обрати вірний напрямок, то вона, можливо, зможе поїсти.

Ярина стягнула з ліжка простирадло і підковдру, зв’язала їх між собою та прикріпила до ніжки ліжка. Дівчина кілька разів смикнула свій саморобний канат, відкрила вікно та відправилась на пошуки їжі. Зрештою, балкон Сергія та Андрія розташовувався ще вище і тоді було значно страшніше. А тут під вікном хоч не асфальт, а зелена травичка росте – шансів на виживання більше. Якщо, звісно, вона не зустріне когось з пістолетом в руках.

Полонянка вирішила прислухатись до внутрішнього голосу і відправитись до вікна, що знаходилось справа від дверей її кімнати. Вже на половині шляху, Ярина з глухою прикрістю у серці зрозуміла, що її саморобної страховки не вистачає, аби безпечно дістатись бажаного вікна. Вона швидко вчепилась у підвіконня і відпустила простирадло. Яринка підняла голову і ледве не завила від образи та розчарування – вікно було відкрито лише на провітрювання. Вона ж вже звикла, що двері Сергія та Андрія майже завжди відкриті й не була готова до подібного розвитку подій. З усієї сили, на яку була здатна людина, що трималась однією рукою за підвіконня, а ногами упиралась у виступи в цегляній стіні, дівчина надавила на вікно. Невідомо, що саме допомогло їй врятуватись – неймовірна сила, везіння чи недобросовісні виробники вікон, але стулка покосилась і повисла на одній петлі. Яринка розслаблено видихнула і вповзла у приміщення, яке виявилось кухнею.

Коли дівчина вже не була на межі загрози життю і здоров’ю, у голові промайнула несмішлива думка – було б кумедно ввалитися у ванну кімнату, коли б там кримінальний авторитет приймав душ. Проте, який душ? У всьому будинку воду ж перекрили. Або якби він там просто перевдягався. От тоді б її точно застрелили на місці. А що такого? Вона просто проходила повз. Повз вікно на третьому поверсі без балконів.

Яринка оглянула різні полички та шафки на кухні й розчаровано зітхнула. Без жодної надії на краще вона відчинила дверцята холодильника, в якому побачила лише недопитий пакунок соку на боковій поличці та пакет бананів – на нижній. Про всяк випадок дівчина зазирнула до морозильника і радісно присвиснула. Її очікувало почате відерце шоколадного морозива, яке вона відразу вихопила. Холодильник майже розморозився за ті години, що в будинку не було світло. Полонянка зрозуміла, що це її зірковий час, коли вона може врятувати морозиво від ганебної смерті – з’їсти його до того, як воно безславно розтане. Але спершу Ярина допила залишки апельсинового соку і знайшла відро, куди викинула пустий пакет. В одному з великої кількості ящичків дівчина знайшла ложку і вже хотіла приступити до десерту, коли у голову закралась сумнівна думка. Яринка напевне не знала, як їй доведеться повертатися до кімнати та що її чекає надалі, але вона вирішила все ж відчинити вікно у ванній кімнаті, аби потурбуватися про власне майбутнє і заспокоїти себе.

До ванної кімнати дівчина взяла з собою морозиво – невідомо, як швидко вона впорається і хто повернеться до кухні раніше. Яринка заглянула за двері з іншого боку від своєї кімнати й так і завмерла на порозі. Очам відкрилося велике біле джакузі, яке нагадало дівчині, що вона завжди хотіла поплавати у ньому, але, скоріше за все, ніколи цього не зробить. Бажання виправити таку несправедливість у власній біографії зупиняла лише відсутність води. Так би хоч поплавала перед смертю. Дівчина поставила відерце з морозивом на пральну машину та приклала трохи зусиль, аби відкрити вікно, яке, судячи із його спротиву, напевне до цього ніхто не відчиняв ніколи. З іншого боку великої ванної кімнати розташовувалась окрема душова кабіна та унітаз. Над умивальником висіло дзеркало з нині вимкненим підсвічуванням, а справа на гачку висів зелений махровий рушник. Під раковиною знаходилась невеличка тумбочка, у яку Яринка вже не набралась хоробрості та нахабності зазирнути.

Ярина востаннє розпачливим поглядом огледіла ванну кімнату, зітхнула і вирішила повернутись до кухні. Варто зазначити, що кухня була прохідним приміщенням, тому до неї вели два входи з різних боків. Дівчина від початку звернула на це увагу, але все ж до останнього не сподівалась когось побачити, коли повернеться.

Спиною до Яринки стояла висока жіночка у зеленому чоловічому халаті та розливала у два бокали вино з пляшки. Полонянка пів хвилини з образою і сумом в очах вивчала розкішні чорні локони незнайомки, після чого з відразою покосилась на своє брудне і сплутане після підвалу руде волосся.

– Вітаю, – похмуро відгукнулась Ярина, яка вже здогадалась, ким доводиться Костянтину приваблива незнайомка. Жінка ледве не впустила з рук пляшку, коли почула позаду себе незнайомий голос. Вона кілька секунд здивовано і навіть налякано дивилась на Яринку, чий вигляд і справді нині міг вселити жах в будь-яку пересічну людину.

Тим часом, полонянка, наче позабувши про страх і сором, спокійно опустилась за стіл і приступила до поїдання морозива.