Глава 22. Сюрприз

– Не встигнемо ми прибратися, – тихо пробурмотіла собі під ніс Ярина та скосила жалісливий погляд на нещасного Сашка, у якого від страху зуби почали відбивати чечітку.

– Мені хтось пояснить, що тут відбулося? – Костянтин швидко перетнув поріг кухні й зупинився біля столу, за яким на стільцях тулились винні у пожежі учасники дійства.

– Сюрприз, – Яринка сама не змогла б відповісти, чим вона керувалась, коли піднялась на ноги, вийшла наперед й зупинилась на відстані одного кроку від кримінального авторитету. Зрештою, за її спиною знаходилось троє хлопців, які брали безпосередню участь у винищенні кухні. Хоча по відвертості, у глибині душі дівчину гризла совість, що через її бажання поїсти картоплі може постраждати непутящий Сашко. Все ж за дитину несуть відповідальність батьки – вона мала здогадатись, що хлопець не впорається з її проханням, а наслідки ляжуть на її тендітні плечі. Пронизливий й суворий погляд Костянтина змусив Ярину розвести долоні й додати: – Не вийшов.

– Який до біса сюрприз? – долоні чоловіка погрозливо стиснулись в кулаки, а в голосі почулись жорстокі ноти.

– Приємний? – дівчина знічено посміхнулась та знизала плечима. – Я дуже хотіла зробити тобі приємне, – вона щиро й наївно дивилась в очі кримінального авторитета, в яких читалось бажання вбити нестерпну полонянку прямо зараз без жодних пояснень. – Я думала, що ось повернешся ти втомлений після довгого трудового дня додому, а на тебе чекатиме смачненька смажена картопелька, – Яринка скосила на згорілу частину кухні ніяковий погляд й поморщилась. Вона вирішила не чекати питання, де саме зараз знаходиться та казкова страва, яку вона так натхненно описує, тому додала неголосно: – Мала чекати.

– Кухня? – ледь розціпив стиснуті зуби Костянтин. Він намагався опанувати себе, але розумів, якщо спробує вичавити у цю мить більше одного слова, то миттєво перейде до грубих і болючих дій, ударів, пострілів.

– Що? – дівчина здивовано поглянула на чоловіка. Вона не зрозуміла природу питання, але щиро пораділа, що кримінальний авторитет не сунувся одразу до шафки з пістолетом. Але все одно добре, що вона раніше вже переховала зброю.

– Поки я бачу лише смажену кухню, – процідив крізь зуби Костянтин, але наразі йому до ока потрапило ще дещо цікаве. – На тобі ще й мій халат? – він до останнього намагався тримати своє тіло у рівновазі, але кожна нова деталь й пейзажі згорілої кухні лише додавала аргументів на користь цілком виправданого вбивства.

– Так, – спокійно кивнула Яринка й звернула до чоловіка серйозний погляд. – Але це не моя провина. Речі мають властивість забруднюватись й псуватись. Якби у мене був ще один комплект одягу, я б одягнулась у нього й не чіпала твоїх речей.

– То це я ще й винен, – занадто спокійно і з розумінням кивнув чоловік, у якого вже ледь не сіпалось око. – Олеже, дай мені пістолет.

– Який пістолет? – одразу зіщулилась наполохана Ярина й почала загнано озиратись. – Навіщо?

– Я позбудусь усіх проблем одним пострілом. І чхати на твого Сергія. Отримає тебе частинами, – здавалось, озвучені думки дійсно заспокоювали кримінального авторитета, який вже простягнув руку, аби до неї поклали зброю. – Я сам тебе пристрелю й отримаю невимовне задоволення, – він подарував переляканій дівчині майже щиру посмішку. – Як бачиш, тобі таки вдасться зробити мені щось приємне цього дня.

– Та я… Та як ти можеш? – полонянка ледве стримувала сльози, схлипи та щиру образу. – Я до тебе з усією душею! Хотіла порадувати тебе! А ти ось як зі мною, – вона шумно шмигнула носом, схрестила руки перед собою та повернулась до Костянтина спиною. Тільки підлеглі чоловіка могли побачити нажахані широко розкриті очі дівчини, яка подумки молилась, аби її зараз зі спини не пристрелили чи не проткнули кухонним ножем.

Костянтин ледве не задихнувся від почуттів, що ним заволоділи у цю мить. Тобто, він – достатньо відомий у певних колах кримінальний авторитет – дозволив своїй полонянці, яка знищила його підвал, позбавила води та електрики цілий будинок, намагалась втекти та зламала вікно, вільно блукати поверхом, а вона у якості вдячності спалила його кухню та ще і його тепер виставляє винним? Хотіла б зробити приємне, то згоріла б разом з тими фіранками!

– Зовсім димом надихалася? – прошипів чоловік й продовжив пронизувати спину дівчини поглядом, що палав люттю. – Що ти собі надумала? Це мій будинок! Ти тут навіть не гостя! Як взагалі можна було готувати вечерю так, що пів кухні виявились більше не придатними до використання?!

Яринка повільно, наче боялась раптового удару, обернулась й підняла на співрозмовника обережний погляд:

– Знаєш як легко переплутати пляшку олії із пляшкою спирту?

– Тільки останній недоумок може їх переплутати! – проричав кримінальний авторитет, якого замало цікавили виправдання, які собі навигадувала дівчина. Вона явно спеціально влаштувала пожежу, аби помститися за свій полон! Нічого, вона ще пошкодує, що не встигла вчасно втекти!  

– Нехай так, – спокійно погодилась Ярина й задумливо хитнула головою. – Але мені здається, ти забагато очікував від людини, яка випадково затопила підвал.

– Та мені здається, я як раз замало очікував! – Костянтин не витримав нової хвилі емоцій й зірвався на крик. – Як? Як таке можливо? Я дозволив тобі вільно переміщатися поверхом! Я – Костянтин Сокіл – пішов тобі назустріч! Що зробила ти? Все можливе, аби довести мене до сказу та ускладнити моє життя!