Глава 30. Вибух

Андрій вискочив за похмурим братом на вулицю та люто прогарчав:

— Те, що я зараз маю знаходитись в суді, не означає, що ми відкладаємо порятунок Ярини!

— Ти повернувся раніше запланованого. Тебе не могли викликати, — роздратовано скривився Сергій та глянув на екран смартфону, аби побачити у додатку місцеперебування викликаного таксі.

— Що ти хочеш цим сказати? — чоловік підозріло насупився та перевів насторожений погляд на зосереджене обличчя.

— У мене два варіанти, — задумливо видихнув Сергій й невизначено хитнув головою: — Перший — доля посилає нам знак, що не варто повертати Ярину.

— Виключено! — Андрій, що й справді повірив в серйозність брата, примружив очі й гнівно хруснув кісточками пальців.

— Тоді, другий — Костянтин хоче бачити мене одного. Ти справді думаєш, що за нами хоч на день переставали стежити? — Сергій зневажливо скривився, знизав плечима, сховав смартфон у кишеню та рушив вздовж дороги до точки призначення.

— Чому ти не береш свою машину? — Андрій здивовано насупився, коли брат упевнено смикнув на себе двері таксі, що зупинилося, та впевнено влаштувався на задньому сидінні.

— Я її тільки нещодавно з салону забрав. Ще не вистачало, щоб її обстріляли.

— Що? — шоковано видихнув водій таксі й нажахано глянув на пасажира, чиї слова про обстріляний автомобіль викликали сумніви, чи варто їхати до місця призначення.

— Не слухайте. Сюжет пілотної серії нового кримінального серіалу, — Сергій дивився в очі наляканого таксиста та безпристрасно брехав. — Восени вийде на телеканалі “Україна”, — після чого назвав адресу й уточнив, повз який торговий центр має пролягати шлях, і де потрібно буде зупинитися.

— Коли врятуєш Ярину, набери мене, — схвильовано попрохав Андрій й глянув на брата крізь відчинене вікно автомобіля. Чоловік насилу уявляв, яка небезпека може чекати в пастці кримінального авторитета.

— Якщо, — меланхолійно уточнив Сергій та розслаблено відкинувся на спинку сидіння.

— Коли, — з жорстокою наполегливістю повторив чоловік та обдарував співрозмовника важким поглядом. Андрій відвернувся й незабаром зник в арці будинку. Можливо, брат й має рацію, і йому нема потреби поспішати до суду. Але все ж краще не ризикувати та не грати з органами державної влади.

Вже за сорок хвилин таксі вʼїхало у приватний сектор, у якому розташовувався будинок Костянтина. Сергій попросив водія зупинитися за рогом та зачекати на нього. Він вийшов з автомобіля, перетнув вулицю, витяг з кобури пістолет та зняв його із запобіжника.

Сергій підійшов до будинку кримінального авторитету та спокійно зателефонував у домофон, ніби прийшов у гості, а не прибув на перестрілку. Ворота від'їхали убік й впустили довгоочікуваного гостя до порожнього двору. Чоловік чіпким поглядом сканував кожний кущ й обережно озирався, поки йшов до вже відчиненого гаража.

— Тобі ніхто не казав, що у тебе проблеми з комунікацією? — насмішкувато поцікавився Костянтин, коли гість навів дуло пістолета прямо на нього.

— Питає людина, яка для того, щоб вийти зі мною на звʼязок, викрала дівчину, — Сергій зверхньо закотив очі, але не опустив руки зі зброєю.

— Не для того, щоб вийти на звʼязок. Це важіль тиску, — невдоволено скривився чоловік, якому доводилось пояснювати очевидні речі. — Мені потрібна послуга.

— Припустімо, — гість зневажливо поморщився та байдуже відмахнувся від амбіційних бажань та претензій ворога. Він навіть не припускав, що йому доведеться щось віддати чи чимось пожертвувати заради порятунку сусідки. — Ти відпустиш Ярину?

— Поки не отримаю бажане, ні, — хоча Костянтин й мав безмежне бажання виштовхнути дівчину за межі будинку, він не збирався зізнаватися супернику у своїй слабкості.

— Ні? — незацікавлений у згоді кримінального авторитета на звільнення полонянки Сергій демонстративно задумався. Відмова його цілком влаштовувала. — Тоді я маю зробити один дзвінок. Не заперечуєш?

— Ні. Ні в чому собі не відмовляй, — ввічливо дозволив чоловік, але не зміг втриматись від осудливого погляду, коли гість навіть з телефоном у вільній руці не опустив пістолет.

— Андрію? — щиро стурбований долею сусідки брат Сергія одразу ж після першого гудка відповів на дзвінок. — Я зробив все, що міг. На жаль, так! — навіть Костянтин на відстані кількох кроків зміг розчути невдоволену та агресивну лайку, що змусила чоловіка відсунути смартфон вбік. Він дочекався паузи в потоці непристойних слів, зробив глибокий вдих та неохоче уточнив у кримінального авторитета: — Вона жива?

— Поки так.

Сергій поспіхом пообіцяв братові, що продовжить перемовини, скинув виклик та сховав телефон у внутрішню кишеню піджака.

В гаражі запанувала гнітюча тиша, яку ніхто не наважувався перервати. Сергій боявся, що йому повернуть Ярину, а Костянтин — що її, якщо вірити поведінці гостя, можуть й не забрати. Кожен з них підозрював, що варто зробити перший крок — і все, битву за невтішний приз програно.

Кримінальний авторитет не вагався жодної секунди — необхідно позбавитись навʼязливої дівчини. Краще за все — за допомогою кулі. Проте останнім часом чоловік й сам не міг зрозуміти чому, але він почав жаліти наївну полонянку. Хоча іноді, в такі моменти, як у ванній, вона викликала неконтрольоване бажання вбивати!