Глава 33. Відео

— Вона наша сусідка. Переїхала до нас через наслідки твого подарунка, — Сергій відсміявся та коротко нагадав про вибухівку, що знайшов вдома тиждень тому.

Стас опитав колег та підлеглих й повернувся до Костянтина та Сергія з невтішними результатами:

— Ніхто нічого не бачив. Ти впевнений, що дівчину тут викрали? — підозрілий погляд ворожо сковзнув по обличчю кримінального авторитета, але той лише неприязно скривився у відповідь. Оперативник давно намагався притягнути того до відповідальності та засадити у вʼязницю, але, на жаль, причетність до махінацій, афер та інших злочинів жодного разу не вдалося довести. Ще й Сергій замість того, щоб допомогти слідству, постійно грав у якісь ігри з Костянтином, чим ставив під загрозу життя людей.

— Якби не був впевнений, нічого б не казав, — різко відгукнувся Сергій та відвернувся до напіврозваленого будинку. — Є камери, що знімають дорогу?

— Одна, — Костянтин задумливо хитнув головою та апатично знизав плечима. Він здогадувався, що саме його співрозмовник хоче побачити на відео. — Але якщо вибух її зачепив, вона може нічого й не показати.

— Ми можемо переглянути запис? — серйозно уточнив Сергій.

— Настільки кортить повернути співмешканку? — насмішкувато фиркнув Костянтин, що уважно спостерігав за стурбованим обличчям співбесідника. — Здійснилася ж твоя мрія. Не треба більше ні з ким уживатися.

— Костянтине, — Сергій вперше за сьогодні звернувся до ворога на імʼя. — Ти міг залишити полонянку живою. Посередні бандити так не робитимуть. Дівчину викрали біля будинку найнебезпечнішого злочинця міста. Вони не знали, кого і де викрадають. Можливо, її хочуть використати як донора. А можливо, й щось інше, але не менш страшне. Якщо ми зараз нічого не зробимо, Ярина може померти.

Кримінальний авторитет відчужено зиркнув на кросівку в руці співрозмовника. Нарешті, сталося те, чого він пристрасно бажав — дівчина дала йому спокій. Навіть краще — у світі знайшовся ще один божевільний, крім нього, який вирішив її викрасти. Але душі легше не ставало, а очікувана радість чогось досі не зʼявилась. Костянтин зʼясував за останні години, що трапилось в будинку перед вибухом та дійшов висновку, що Ярина намагалась йому допомогти. Він не звик ходити у боржниках. Реалізація добрих намірів, як і завжди, у виконанні дівчини помітно шкутильгала, але порив все одно залишався світлим і наївним. Дурості у вчинку, звичайно, було більше, але Костянтин не бажав знецінювати дії зниклої безвісти полонянки.

Телефонний дзвінок відірвав чоловіка від глибокодумного процесу:

— Так. Що? Я ж казав, щоб нічого не… Зрозумів. Буду за пів години, — він скинув виклик та окинув Стаса похмурим поглядом. Костянтин мовчки щось набрав на сенсорному екрані смартфону. У кишені Сергія завібрував телефон, що сповістив про нове повідомлення. — Відео з камери, — кримінальний авторитет розімʼяв шию, наморщив носа та попередив: — Я їду. Мій номер ви маєте, — він відвернувся та попростував до гаража.

— Він дійсно надіслав відео? — оперативник здивовано насупився та провів Костянтина недовірливим поглядом.

— Є ноутбук? — Сергій примружився у спробі розгледіти зображення на екрані телефона. Костянтин від початку не помилився, коли обрав гідного ворога, який навіть зі своїм кепським характером не міг кинути людину у жахливих кігтях смерті.

— Номери заляпані, — після детального перегляду відео Стас переконався, що дівчину дійсно викрали. — Я сповіщу патрульних про марку та можливий напрямок. Викрадення трапилось менш як годину тому. Є шанси, що машина ще не доїхала до місця призначення.

На екрані телефона Сергія висвітилося знайоме імʼя, власник якого зовсім не зрадіє останнім новинам.

— Сергію, ви скоро? Я вже розібрався зі справами в суді, купив торт, щоб відсвяткувати повернення Ярини, та повернувся додому. А вас досі немає. Чим ви там займаєтесь? — за напускним невдоволенням Андрій намагався приховати схвильованість через відсутність анархічних співмешканців, яких пригоди знаходили на кожному кроці.

— Ярину викрали, — безпристрасно відповів Сергій.

На пів хвилини запанувала незручна тиша.

— Так. Саме тому ти поїхав її рятувати, — брат до останнього сподівався, що саме це мав на увазі співрозмовник, що неправильно сформулював речення чи просто невдало пожартував. — Чи ти хочеш сказати, що… Знову? — йому дуже хотілося помилитися у припущенні та виявитися підозрілим параноїком.

— Так. Її знову викрали, — байдужий голос безсоромно розбивав будь-які надії на краще.

— Як? — звичайний засіб звʼязку не міг передати на повну силу відчайдушне ревіння Андрія. — Ти ж був з нею! Як таке могло статися? Знову Сокіл?

— Ні, не він, — прохолодно відгукнувся Сергій, на якого неприємно тиснула відсутність достатньої поінформованості. — Мені час іти. До вечора, — він вирішив обірвати діалог, оскільки все одно не міг нічого додати, а вислуховувати невдоволення брата не мав жодного бажання.

За кілька годин Костянтин розібрався з проблемами, про які його повідомили телефоном, та вирішив поєднати приємне з корисним — повечеряти у ресторані в центрі Києва та зустрітися з підлеглим.

Найманець дочекався, поки офіціант прийме замовлення та залишить невеличке приміщення, й неголосно повідомив: