Глава 34. Порятунок

— Я надіслав номер. Всю інформацію про власника, — Костянтин скинув виклик та торкнувся правої брови, що одразу відгукнулась болем. Він скривився та недобре глянув у дзеркало заднього виду. Чоловік дістав з бардачка серветки, відтер з долонь яскраво-червону рідину та промокнув чоло.

Невдовзі кримінальний авторитет під’їхав до кам’яного паркану будинку, адресу якого йому повідомили телефоном. Він припаркував машину, підійшов до входу та натиснув на дзвінок.

Двері відчинила жінка спортивної статури із затягнутим у хвіст темним волоссям.

— Проходьте, — вона відійшла вбік, щоб пропустити гостя у двір. — Катерина чекає на вас.

Жінка провела Костянтина до вітальні.

— Привіт, — Болконська широко посміхнулась, коли побачила чоловіка, що увійшов до кімнати та скептично роззирнувся. Вона встала з дивану та впевнено наблизилась до Костянтина з бажанням обійняти його.

Кримінальний авторитет непомітно поморщився й відсторонився від гостинної жінки. Він виставив долоню, щоб спинити напад любові та приязні, й не дозволив доторкнутися до себе.

Костянтин жорстко попередив:

— Наступного разу дзвони сама. Не терплю посередників.

Не вистачало, щоб кожний зустрічний вважав, що має право дзвонити йому у пізній час та відривати від справ. Ще й навіть не напряму, а через помічників.

Він відвернувся, щоб критично оглянути занадто яскравий інтерʼєр вітальні, від якого в очах рябіло.

— Добре, — Катерина удала, що не помітила зневаги, та смиренно опустилась на підлокітник крісла. — Як справи? Будеш чай чи каву?

— Той, хто дзвонив, казав, що ти маєш дещо цікаве для мене. Сподіваюся, це коштує мого часу, — Костянтин проігнорував гостинну пропозицію, поправив піджак й сів на світлий диван, який був наче пляма у строкатій кімнаті.

Болконська кивнула та повернулась до жінки, що провела чоловіка до будинку:

— Наталю, приведи, будь ласка.

За дві хвилини спілкування, яке викликало у кримінального авторитета підозріле передчуття, у приміщення заштовхнули Ярину із закутими у кайдани за спиною руками. Дівчина миттєво перечепилась через край килима, не втримала рівновагу, впала та влетіла обличчям у товстий ворс.

— Підіймайся, — Наталя сховала пістолет у кобуру та потягла полонянку вгору за плечі.

Костянтин випростався, насупився та недовірливо вдивився у завмерлу перед ним Ярину. Дівчина скривилась й тряхнула головою, щоб відкинути назад сплутане волосся, у якому вгадувались грудки землі. Коли вона звернула випадковий погляд на чоловіка, що сидів перед нею, то здивовано розкрила рот.

За останні кілька годин Ярина встигла попрощатися з життям та будь-якою надією на порятунок. Вона б не здивувалася, якби дізналась, що Сергій та Костянтин вирушили разом святкувати її містичне зникнення. Дійсно, чого б не порадіти — більше ж ні з ким ділити хату не треба.

— Це та, про кого я казала. Дівчина Сергія, — Катерина тріумфувала та не приховувала натхнення. — Уявляєш, який тепер у нас козир?

Ярина скосила на жінку важкий погляд. Вона навіть не намагалась нічого спростовувати. Мабуть, навіть на її могильній плиті напишуть “Вона зустрічалася з Сергієм”. Адже це єдиний факт її біографії, (нехай і неправдивий), який всіх приваблює.

— Дівчина Сергія? — Костянтин підвівся на ноги, повільно наблизився до Ярини та обійшов її по колу. Він удав, що намагається оцінити цінність запропонованої переваги. — І де ж ви знайшли таке щастя?

— Мої люди стежили за будинком Сергія. Сьогодні він поїхав на чергове розслідування — було багато поліціянтів. Вдалося вловити момент, коли вона, — Болконська кивнула на полонянку, — лишилась сама.

— Ви не знаєте, біля чийого будинку вдалося впіймати настільки цінний експонат? — ненавʼязливо уточнив Костянтин, спинився навпроти Ярини та повернувся обличчям до Катерини.

— Я такими подробицями не цікавилась, — жінка здивовано знизала плечима, але покірно підвелась та попрямувала до столика з документами біля стіни. — Але якщо це важливо, можу подивитися у звіті.

— А можна я спробую вгадати? Будинок зареєстрований на Костянтина Сокола? — похмуро пробурчала дівчина, яку образило, що її назвали експонатом.

Катерина похолола та завмерла з документами в руках. Невже кримінальний авторитет та її полонянка знайомі?

— А я попереджав, що нас з тобою може звести тільки велике нещастя, — насмішкувато нагадав чоловік.

— Це не ти попереджав. Це цитата з фільму “Шукайте жінку”. А ти казав, що ми зустрінемося тільки, якщо комусь з нас дуже не пощастить.

— Вчора ти не здавалася такою прискіпливою, — вуст Костянтина торкнулась усмішка. Здавалось, він отримував дивне задоволення від ситуації, що склалася.

— Вчора я й до батареї не була прикута, — невдоволено озвалась дівчина та спробувала почухати плечем вухо.

— Невже навіть потоп тут не влаштувала?

Ярина стиснула губи, схилила голову набік та підозріло примружилась:

— Не встигла, — вона категорично не могла зрозуміти, що саме тішить чоловіка, який під час останньої зустрічі виявив непідробне бажання більше ніколи не зустрічатися.