Глава 38. Університет

— Що сталося? — стурбовано видихнув Андрій, коли дівчина повільно встала з-за столу й відчужено приклала смартфон до нижньої губи.

— Декан сказав, що якщо я зараз же не зʼявлюсь в університет, то він подасть мої документи на відрахування, — Ярина звернула до чоловіка розгублений погляд. — Це взагалі законно? Боже, я ж пропустила всі екзамени, — вона нервово закусила губу й вільною рукою відкинула пасма, що лізли в обличчя, та відчайдушно вчепилась у власне волосся. — Тобі не потрібно на Борщагівку? — дівчина насупилась та жалісливо покосилась на Андрія, що посерйознішав після її слів.

— Я вже подумав, що дійсно щось трапилося, — чоловік відмахнувся від трагічного обличчя, що не відповідало ситуації, та відвернувся до закипілого чайника. — Іди до Сергія. Я сьогодні не планую виходити з дому.

Ярина смиренно кивнула, похнюпила носа й попленталась до кімнати іншого чоловіка.

— Сергію, а тобі не потрібно поїхати…

— Метро у двох трамвайних зупинках, — Сергій, що припав до окуляра мікроскопа, навіть не повернув голови до дівчини.

Ярина губилась у здогадках, як можна спілкуватися з сусідом й не використовувати непристойні висловлювання. Але черговий дзвінок змусив її із жахом покоситися на смартфон. Вона вже не чекала нічого доброго від невідомих абонентів.

Ярина обережно піднесла телефон до вуха, наче боялась, що він вибухне в її руці, й тихо озвалась:

— Алло? — вона здивовано підняла брови та розкрила рота, коли почула відповідь співрозмовника. — Алло, — вона потрусила смартфон та поплескала по ньому долонею. — Алло, нічого не чутно. Звʼязок жахливий! — за мить вона скинула виклик та якомога далі від гріха увімкнула авіарежим, щоб до неї більше ніхто не зміг пробитися. — Сергію, — голос дівчини посуворішав, а сама вона обійшла чоловіка й завмерла навпроти нього. — Ти взагалі нормальний? Чому ти скидаєш дзвінки мого батька?

— Тому що я знаю, що саме він хоче обговорити. Я не маю ані часу, ані бажання обговорювати відсутність совісті у журналістів, які опублікували нашу з тобою фотографію.

— Я тепер теж знаю, дякую.

— І що? Сама поясни йому ситуацію. Ти теж там була. Тобі відомо, як все відбувалось насправді, — чоловік скривився, відсторонився від мікроскопа та вніс до таблиці в блокноті нові дані.

— Згодна. Хай краще все дізнається, коли повернеться до міста, від Андрія, — відчужено пробурмотіла дівчина й на кілька хвилин увімкнула звʼязок, щоб викликати таксі.

За дві години виснажена спілкуванням з деканатом Ярина знесилено впала на деревʼяну лавку в парку перед корпусом кафедри.

— Ти не уявляєш, наскільки я радий, що не один такий, — високий одногрупник дівчини сів поруч та дістав з кишені пачку цигарок. — Тільки вчора прийшов до тями, дивлюсь, а в месенджері вже десяток повідомлень від старости. Безсумнівно настав час кидати пити. А ти що? Теж загуляла? — раніше він не помічав за Яриною пристрасті до розгульного життя. Але її раптове зникнення наштовхувало на певні висновки.

— Якби загуляла, було б не так прикро, — Ярина скривилася, коли Микита закурив, але ніяк не прокоментувала його невиховані дії. — Коханий чоловік не випускав з дому.

— Настільки пристрасний? — глузливо припустив одногрупник й струсив попіл в урну.

— Якби ж, — відчужено пробурмотіла дівчина й звернула до співрозмовника важкий погляд. — Замкнув у підвалі й сказав, що мені не потрібна освіта.

— Слухай, це ж вже аб'юзивні стосунки, — хлопець задумливо відкинувся на спинку лавочки. — Йди від нього.

— Обов'язково. Закрию борги з навчання й одразу піду. Слухай, — Ярина кивнула на корпус, з якого цієї ж миті вийшов декан. Наче відчув, що про нього говорять. — Він же нам не дозволить спокійно жити?

— Та, — Микита легковажно відмахнувся, загасив цигарку та викинув її у смітник. — Попсує нерви та все закриє. Хоча, це літо, звісно, можна викреслити з життя. Хлопці з торішнього курсу розповідали, що він всі канікули душу вимотував тим, хто потрапив на перескладання іспиту. Таке враження, наче в нього свого життя немає.

— Свого немає, й наше забере. Казкова перспектива.

Ярині разом з Микитою довелось відсидіти кілька годин під кабінетами викладачів через необхідність домовитися стосовно дати перескладання. На вулицю вони вийшли, коли вже почало сутеніти.

— Рін, ти додому? — Микита закурив нову цигарку, дим якої змусив дівчину придушити черговий напад обурення та кашлю. Вона вже й відвикла від скороченої версії свого імені, якою її охрестив хлопець у перший тиждень навчання в університеті. — Тебе підвезти? Я сьогодні на татовій машині.

— Буду вдячна, — Ярина поправила на плечах лямки невеликого рюкзака й намагалась усвідомити, чому назва предмета, підручник з якого вона пів години тому взяла в бібліотеці, в розкладі групи значиться вже пів року, а знайомство з викладачем відбулось тільки сьогодні. Ймовірно, це саме той предмет, який стояв першою парою раз на два тижні. Дивно, що хоч хтось доходив в таку рань в університет.

— Твій коханий чоловік хоч не завадить закрити сесію? Не зачинить знову в підвалі?

— Дай боже, щоб взагалі на зв'язок вийшов.

— Точно аб'юзер, — хлопець відчайдушно видихнув тютюновий дим й поправив світле волосся, що трохи заросло. — Може, хочеш заяву подати? Я з батьком поговорю, він допоможе...