Глава 39. Амнезія

— Відійди від мене, — Ярина з компресом на голові зашипіла на Сергія, що спробував наблизитися.

— У мене складається враження, що мені це треба найбільше, — невдоволено пробурчав чоловік, що зробив ще один крок й схилився над дівчиною.

— Вбити мене? — невдоволено буркнула дівчина та почухала ніс.

— Очі відкрий, — прохолодно наказав співрозмовник й уперся вільною рукою в спинку крісла.

— Що у вас трапилось? — на суперечку, що долинала з кімнати Сергія й не планувала припинятися, з'явився втомлений Андрій. Він вже чверть години даремно намагався подрімати й відпочити перед суворими робочими будніми, але неспокій домашнього затишку не дозволив йому реалізувати скромне бажання.

— Нічого, — роздратовано відмахнувся Сергій й спрямував світло ліхтарика у праве око Ярини.

— Він намагався мене вбити, — похмуро пробурчала дівчина, але смиренно дозволила чоловікові провести дивні маніпуляції. — А тепер, зважаючи на все, намагається ще й засліпити, щоб я не змогла впізнати його в суді.

— Я просто відчинив двері, — Сергій перевірив реакцію другої зіниці на світло, відсторонився та повернув вимкнений ліхтарик на заставлений мотлохом комод. — Якщо струс і є, то у легкій формі.

— Двічі намагався, — Ярина окинула чоловіка підозрілим поглядом, недовірливо примружилася та поправила компрес, що сповз на вилицю. — А якщо врахувати, що ти не лікар, і, можливо, намагаєшся сфальсифікувати результати обстеження, то й тричі.

— Звідки я знав, що ти така нервова?

— Він на мене таз упустив, а я — нервова, — невдоволено пробурмотіла Ярина й взяла з присунутого до крісла стільця чашку солодкого чаю.

— Ти сама сказала, що тебе нудить, — втомлено зітхнув Сергій, який вже пошкодував, що ударом дверей не відправив співмешканку в кому.

— То, може, не від струсу? — глузливо пирхнув Андрій, якого задовольнив вердикт брата про ймовірну відсутність струсу, й втомлено сперся на одвірок.

— І тому вирішив вирубити мене, щоб я не забруднила підлогу в кімнаті? — пробурчала ображена Ярина й обхопила чашку руками. — Чому саме сьогодні? Якби ти вдарив мене вчора, я сьогодні б принесла до університету довідку й без проблем закрила сесію.

— Ти могла принести довідку і без реального струсу, — філософськи зазначив Сергій, підняв з підлоги рюкзак, обтрусив його від пилюки та закинув на плече.

— Чорт, — дівчина ледь не перекинула на себе окріп через усвідомлення, що можна було легко розвʼязати всі проблеми лиш одним проханням. Так, не зовсім законним. Але й причина, через яку вона була відсутня, досить поважна, щоб дозволити собі певну вільність.

— У вас швидка стояла під будинком, я подумав, щось трапилося. Вирішив зайти та позловтішатися, — впевненою ходою до приміщення увійшов Костянтин, що прокручував ключі від машини на пальці.

— Ти знову двері не зачинив? — з кожним днем безвідповідальність брата вражала Андрія дедалі сильніше.

— Ні, я подарував йому дублікат, — сказав Сергій, але варто було йому помітити, як витяглося обличчя співрозмовника, він приречено додав: — Жарт.

— Вибачте, а ви хто? — Ярина окинула кримінального авторитета уважним поглядом й обережно торкнулася пальцями скроні.

— Це жарт? — чоловік недовірливо насупився та насторожено завмер на місці.

— Я вас не розумію. Ми знайомі? — задумливо припустила дівчина й торкнулась вуст кісточками пальців.

— Ні! І не були ніколи, — спішно видихнув Костянтин, відступив до дверей й за мить вилетів із квартири на крилах щастя. А він ще у дива не вірив!

— Якщо це навіть легкий струс, то амнезії бути не повинно, — відчужено пробурмотів Андрій, що стурбовано глянув на Ярину. — Напевно, все ж таки варто відвідати лікаря.

Дівчина підперла голову рукою й продовжила похмуро спостерігати за дверима, за якими зник кримінальний авторитет, після чого звернулася до тих, хто лишився в кімнаті:

— Скажіть, і як після цього вірити людям?

— Несмішний жарт, — байдуже прокоментував Сергій, та попрямував на вихід, біля якого зіткнувся з Костянтином, що вже повернувся.

Чоловік, що встиг збігати в магазин на першому поверсі будинку, радісно обійшов улюбленого ворога, підскочив до Ярини й простягнув прозорий пакет з яблуками та коробку цукерок.

— Це мені? — невпевнено уточнила дівчина й обережно прийняла несподівані дари, наче в них було по-хитрому заховано вибуховий пристрій. Вона непомітно прислухалася до запечатаної коробки, але та не видавала жодних підозрілих звуків.

— Так, — чоловік розплився в настільки щасливій посмішці, що Ярина чекала щонайменше освідчення в коханні. — Це за те, що ти не пам'ятаєш мене. Прощавай! — на цій радісній ноті тіло кримінального авторитету винесло з кімнати хвилею ейфорії.

На кілька секунд ображена дівчина випала з реальності. Тобто, ось як би він вчинив у подібній ситуації?

Ярина зімкнула вуста, нечутно хруснула кісточками пальців та похмуро звернулася до Сергія:

— У тебе є номер цього блаженного?

Чоловік набрав номер та простягнув смартфон дівчині.