Глава 41. Вбивство

— Це мені? — Ярина розгублено глянула на чоловіка й недовірливо насупилась. Вона не могла повірити, що друга кава від початку призначалась їй.

— Потримаєш, поки я зав'яжу шнурки? — Костянтин стомлено зітхнув, коли помітив, як обличчя дівчини вкотре ображено витягнулось. Вона зовсім не розуміла жартів. — Так. Тобі, — чоловік лише на мить зазирнув до широко розплющених зелених очей та наполегливо впхнув картонну підставку в руки Ярини, що за межами розваленого будинку поводилась напрочуд покірно.

— Дякую, — тихо пробурмотіла дівчина, що однією рукою притиснула до себе стаканчик, а другою — ніяково заправила пасмо за почервоніле вухо.

— Додому? Чи хочеш зазирнути ще до якогось лікаря?

— Додому. У мене завтра іспит, — Ярина вискочила на вулицю за Костянтином, що смиренно погодився з рішенням поїхати додому. Дівчина майже одразу вскочила в калюжу й облила бризками не тільки себе, а й штани супутника.

Менш як за годину, Костянтин силою заштовхав притихлу Ярину у відчинені Андрієм двері квартири.

— Замкніть двері зсередини, — жорстко зажадав роздратований чоловік. — Двічі дійшла до під'їзду, але обидва рази повернулася. Лякають небезпечні субʼєкти, що вештаються сходами, — він злісно зиркнув на дівчину, що відводила погляд убік, й процитував її ж твердження, до якого вона апелювала в спробі переконати чоловіка в необхідності переночувати у нього вдома — в єдиному безпечному на цій планеті місці.

— Ми ж п'ять хвилин тому привіталися в під'їзді, — задумливо пробурмотів Андрій, який не усвідомлював, що за страхом сусідки ховалася неприхована маніпуляція. — Я міг тебе провести.

Не встиг кримінальний авторитет висловити обурення, що відбилося на його обличчі, в грубій формі, як Ярина заскочила до квартири та озирнулася. Її свідомість швидко знайшла порятунок в незачиненій ванній кімнаті:

— Я дуже намокла під дощем. Хочу помитися та перевдягнутися, — вона зупинилась на порозі та скосила сумний погляд на заляпані штани та черевики Костянтина. Дівчина усвідомлювала, що їхнім стосункам ще далеко до запрошення в душ, тому лише тихо зітхнула й зникла за дверима.

— Чай? Каву? — насторожено запропонував гостинний Андрій, що почав потроху звикати до присутності кримінального авторитету у квартирі.

— Можна. Тільки швидше, будь ласка. Поки, — похмуро погодився Костянтин, що переступив поріг, й кивнув через плече, — не вийшла з душу.

На кухні зʼявився сонний Сергій, що почув звук кипіння води. Він відмовився від чаю, та закинув три ложки цукру в півлітровий кухоль з розчинною кавою. Не встиг Костянтин зробити ковток із запропонованої йому порцелянової чашки з хитромудрою ручкою, як до приміщення, де за столом, мовчки, розмістилися чоловіки, увійшла бліда Ярина. Вона нервово озирнулась й витерла вологі долоні об джинси.

— Так швидко? Прийняла душ? — Костянтин недовірливо покосився на наручний годинник, оскільки довше чекав на дівчину, коли вона забігала до вбиральні на умовну хвилиночку. — Чи через тебе знову води в хаті немає? — друге припущення здавалося вже більш реальним.

— Ні. І навряд чи сьогодні хоч хтось його ще прийме, — Ярина проігнорувала третє запитання та гучно видихнула. Вона наполегливо уникала зіткнення поглядами з присутніми. — Там тіло.

Андрій насупився, нервово перезирнувся з братом та повільно, наче боявся різким рухом спровокувати матеріалізацію побаченого дівчиною видіння, рушив до ванної, щоб переконатися в абсурдності озвученої заяви. Костянтин недовірливо хитнув головою, неквапом підвівся з м'якого куточка та пішов за братами.

— Щось не так, — тихо пробурмотів Сергій, коли переконався, що перша допомога чоловікові з діркою в голові вже не потрібна.

— У нас у ванній труп, — серйозно кивнув Андрій й опалив брата важким поглядом. — Цікаво, що не так?

— Я не про те, — чоловік скривився та відмахнувся від очевидного спостереження у спробі спіймати нитку розуміння, що постійно вислизала. Він відчув, що згаяв щось просте й банальне, але дуже важливе. — Ярина дивно поводилася. Вона нервувала.

— Нервувала? — роздратовано перепитав Андрій. — Нервувала! Вона щойно знайшла мертвого чоловіка. Чого б їй нервувати?

— Вона була в морзі. У полоні. Двічі, — Сергій відсторонено перерахував вже відомі факти. Він намагався пояснити невловні нестикування хоча б собі. — Вона не закричала, коли знайшла труп. Вона сказала нам: «Тіло чоловіка». Не чоловіка, не людину, а тіло. Розумієш? Вона переконалася, що він мертвий. Не покликала нас перевірити, а сама перевірила це.

— У нього дірка в голові! — глухо прошипів Андрій, обмацав кишені штанів та згадав, що залишив телефон на кухні. — Тут нема чого перевіряти.

— Ти не на тому робиш акцент.

— Нащо гадати? Іди та спитай, чому вона не закричала, — похмуро процідив крізь зуби чоловік, обійшов завмерлого біля дверей Костянтина та вирушив на пошуки смартфона, щоб викликати поліцію.

— Ярино, — Сергій опустився на стілець навпроти дівчини та підозріло примружився. — Дивись на мене. Звідки ти його знаєш?

— Кого? Ти про що? — Ярина з щирим подивом знизала плечима й мимоволі відсунулася від чоловіка, що занадто різко наблизився.

— Руки, — дивлячись у перелякані очі співрозмовниці, несподівано видихнув Сергій, який усвідомив, що саме було не так. Дівчина витирала мокрі долоні об джинси. Навряд чи вона захотіла затриматись та помити руки, коли виявила труп у ванній кімнаті. — Давно ви знайомі? Що ти приховуєш?