Глава 42. Підозри

На кухні запанувала ніякова тиша.

— Але вбив його не я, — глухо додав Костянтин, ображений тим фактом, що присутні запідозрили його у такому дріб'язковому та жорстокому злочині.

Сергій пересів на м'який куточок, уперся ліктями в стільницю, склав долоні будиночком й відсторонено кивнув.

— Ярино, навіщо ти це зробила? — Андрій перевів невдоволений погляд на дівчину та поклав рушник з пістолетом перед нею на стіл. — Навіщо ти намагалася приховати доказ?

— Невже не зрозуміло? — різко відгукнувся Сергій та звернув до брата роздратований погляд. — Вона, як і ти, запідозрила його, — він кивнув на Костянтина, який здивовано глянув на дівчину, — у вбивстві. І так, Ярино, за останні дні забагато відбулося. Тридцять відсотків можливі не лише у другому випадку. Особливо після того, що сталося сьогодні.

— А наодинці це не можна було сказати? — похмуро видихнула почервоніла дівчина й закрила очі долонею.

— Думаєш, за твоєю поведінкою ще ніхто нічого не зрозумів?

— Про що ви говорите? Які тридцять відсотків? — Андрій почав закипати від усвідомлення, що будь-якої секунди приїде поліція, а вони замість того, щоб розібратися з доказами та свідченнями, займаються чортзна-чим. — Ви розумієте, що нас зараз всіх заберуть у відділення поліції?

Ярина відсторонено опустила руку та задумливо почухала шию:

— А може, й справді ніхто не зрозумів…

— Добре, тоді по суті, — легко погодився Сергій та зчепив долоні в замок. — Місце злочину — наша квартира. Вбитий — ворог нашого гостя, який вже мав проблеми із законом. Знаряддя вбивства належить йому ж й знаходиться все ще тут, — він кивнув на пістолет, що лежав перед ним. — Ключі тільки у нас. Двері не зламані. Ознак боротьби я не бачу. Якщо підбити підсумки, хто стане першим підозрюваним?

— Як не зламана? — чоловік невпевнено зиркнув на двері, після чого перевів відчужений погляд на брата. — Ти знову не зачинив двері?

— Зачинив, — категоричність Сергія дозволила Андрієві полегшено видихнути. Він вже припустив, що сліди злому непомітні лише неозброєному оку, але наступна фраза змусила напружитися сильніше, ніж раніше. — Але мої ключі зникли у день, коли викрали Ярину.

— І ти кажеш про це тільки зараз? Люди після такого замки змінюють!

— Я думав, що загубив їх у Сваляві. Там вони точно нікому не потрібні.

— Нас посадять, — Андрій безсило опустився на стілець, згорбився та закрив обличчя руками. Але вже за пів хвилини він обережно підняв голову та нерішуче кивнув за спину: — Але ж «загубив» ти їх через...

— Та не він це, — здавалося, тільки Сергій вірив у невинність власного ворога. — Коли ми виходили з дому, ванна була порожня. У нас у всіх має бути алібі на момент вбивства. Костянтин увесь час був із Яриною, ти — з Марією. Я теж засвітився на камерах стеження. Наразі нам нічого не загрожує. Майже, — він відчужено оглянув пістолет та задумливо почухав підборіддя. — Справу можуть оприлюднити. На нас усіх впаде тінь, — він вже представив заголовки газет. Тільки ліниве видання не хайпане на підозрах обʼєднання найкращого юриста з кримінальним авторитетом для спланування вбивства.

Схвильована Ярина присунулася до нього й тихо запропонувала:

— Може, не говоритимемо про пістолет? Адже поліція нам не повірить, що це не він, — вона поглядом вказала на Костянтина.

— Якщо навіть ти засумнівалася, — Сергій невиразно хитнув головою. — Думаю, не варто.

Незабаром будинок заповнила поліція, що активно почала будити сусідів, серед яких могли виявитися випадкові свідки.

— Я так розумію, у нас вимальовується нова традиція? — втомлена судмедексперт Олександра вже завершила огляд місця події. — Тільки починається ніч, як ми всі збираємось та їдемо до твого дому. Вчора до вас увірвався кримінальний авторитет, сьогодні — тіло у ванній. Дуже дивно, що тіло незнайомого всім вам чоловіка, — вона не приховувала, що не повірила жодному слову друзів, співмешканців та ворогів Сергія, що знаходились на кухні. Кожного з них вона підозрювала у причетності до скоєного злочину. — Що буде завтра? — Олександра не стала чекати відповіді на риторичне питання, невдоволено пирхнула й залишила приміщення. Вона спустилась сходами й вийшла на свіже повітря.

— Я правильно зрозумів, — Стас наблизився до столу й окинув всіх присутніх недовірливим поглядом, — що ви знайшли чоловіка у ванній тільки через пів години після того, як всі повернулися додому?

— Вас дивує, що нікому з нас за цей час не знадобилось відвідати ванну кімнату? Чи думаєте, що ми весь цей час знали про тіло і просто не хотіли вас турбувати? — Ярина морально готувалася до скептицизму правоохоронних органів, але не очікувала, що претензія полягатиме саме у півгодинній затримці.

— Мене бентежить, що мертвого чоловіка виявлено у квартирі одного з найкращих юристів, — чоловік на мить зам'явся. Він намагався сформулювати ввічливе твердження, але так і не зміг підібрати доречних слів: — цим самим юристом і Костянтином Соколом.

Костянтин проігнорував неприховане звинувачення й демонстративно продовжив читати вечірню газету.

Менш як за годину поліціянти залишили квартиру. Вже на вулиці Олександра звернулася до Стаса:

— Тобі це не здається підозрілим?