Глава 44. Список

— Перепрошую, — тихо пробурмотіла Ярина, коли побачила незворушного викладача, що дивився прямо на неї. Вона вирішила не чекати особливого запрошення назад до аудиторії, нервово закусила нижню губу та повільно сповзла з підвіконня. — А я вже все написала, — дівчина забрала білет та аркуш з розписаними питаннями й сковзнула до Артура Вікторовича, який обережно взяв роботу та окинув її недовірливим поглядом.

— Добре, — чоловік схвально кивнув й ледь стримався, аби не сказати, що краще було б написати те ж саме, але тиждень тому. Він неспішно пройшов до столу й поклав аркуші на нього.

— А роботу треба усно захищати? Чи я можу вже йти? — Артур Вікторович повернувся, а Ярина кинула тривожний погляд на годинник над дошкою. — Просто тут така справа… Мені терміново треба бігти, — вона вирішила не чекати, коли й без того похмурий співрозмовник почне ще й читати нотації та дорікати за безвідповідальну поведінку. Тому одразу навантажила його фактами власної біографії, що не мали жодного стосунку до справи. — У мене від учора підписка про невиїзд. Всю ніч поліція муштрувала та й до цього були важкі дні… Але якщо треба усно, то я можу швиденько…

— Допомога потрібна? — серйозно запитав чоловік.

— Ой, та ні, — здивовано прошепотіла дівчина, що не очікувала турботливого питання замість докорів та принижень. Але вже за мить невпевнено уточнила: — Поки ні.

Ніколи не знаєш, в яку мить справи стануть гірше, ніж вчора.

— Якщо буде потрібна допомога, ви можете звернутись до мене. Мій номер у вас є, — Артур Вікторович скосив погляд на Микиту, з яким зв’язувався, щоб запевнитися у вчасній появі студентів. — Можете йти, — чоловік відвернувся та сів за стіл. — Заліковку заберете завтра на кафедрі.

— Добре. Дякую, — вражена зговірливістю доброго викладача Ярина швидко схопила рюкзак та помахала не менш ошелешеному Микиті долонею. — До побачення, — вона попрощалась з Артуром Вікторовичем та зникла за дверима.

Незабаром захекана дівчина підбігла до дороги та заскочила до знайомого чорного автомобіля. За мить почервоніла Ярина перепросила перед незнайомцем, якого потішила своєю впевненою появою, та вибралась на вулицю. За кілька хвилин очікування вона почала хвилюватися та нервово озиратися, оскільки всі інші машини проїжджали повз та не зупинялись.

— Ти де? Я вже десять хвилин чекаю біля зупинки, — прохолодно повідомив Костянтин, чий дзвінок перервав вагання Ярини, що стояла з телефоном в руці та вагалась, чи варто самостійно набирати чоловіка.

— Я думала, ти під’їдеш до головного входу, — ледь чутно озвалась дівчина, яка була впевнена, що її слова заглушило ревіння мотоциклів. Воно й на краще, якщо Костянтин не розбере її бурмотіння й не зрозуміє, що їй до зупинки бігти ще п’ять хвилин.

— Я схожий на людину, якій не вистачає проблем із законом? Там заборонено зупинятися.

— Я думала, такі дрібниці тебе не обходять, — буркнула Ярина, що бігла вздовж дороги, й вже бачила обриси зупинки. — Та й Сергій мене там вже колись висаджував.

— А Сергій взагалі фанат адміністративних порушень. Я собі стільки не дозволяю, скільки він дозволяє.

— Яка іронія.

За дві хвилини розпатлана Ярина заскочила вже до правильного автомобіля.

— Привіт! — вона знесилено впала на сидіння, відкинула сплутане волосся назад та долонями намагалась розігнати повітря. — Така спека. Увімкнеш, будь ласка, кондиціонер?

Костянтин відчужено спостерігав, як дівчина вправно влаштувалась на сусідньому сидінні, наче й не перший тиждень каталась з ним містом. Чи не зашвидко вона звикла?

Дівчина розслаблено відкинулась на спинку, коли автомобіль зрушив з місця, а в салоні стало трохи прохолодніше.

— Відомо, що там Сергій дізнався?

— Ні. Зателефонував й сказав терміново їхати в кав’ярню біля клініки.

— Коли тільки встиг, — Ярина задумливо потерла підборіддя великим пальцем. — Пів години тому він мені ще й розв’язані завдання для іспиту скинув. Ти спав сьогодні? — вона підозріло глянула на Костянтина, який зупинився на світлофорі, зробив кілька ковтків кави з паперового стакана та потер червоні очі.

— Можливо, ти здивуєшся, але зелений колір обличчя до зустрічі з тобою для мене не був нормою, — невдоволено озвався втомлений чоловік, якому так і не вдалося вночі зімкнути очей.

— Як і для мене тісне спілкування зі злочинцями та поліцією раніше, — ображено буркнула дівчина. Вона усвідомлювала, що будь-хто буде роздратований та знервований після подій минулої безсонної ночі. Але ж це не привід поводитися так грубо. Ярина, на відміну від її сусідів та Костянтина, була силоміць втягнута у вир кримінальних драм. Ніхто не питав, чи не приваблює її думка розфарбувати життя новими фарбами переважно червоного кольору. Але складалося враження, що Костянтин вважає, що саме вона вбила того чоловіка ще й заради розваги та бажання більше часу провести в компанії кримінального авторитету!

Костянтин неприязно скривився, коли увійшов до забігайлівки, яку Сергій телефоном назвав рестораном. Ярина навіть після суперечки в дорозі та образи на чоловіка мимоволі притиснулась до його руки через страх перед здоровезними чоловіками, що вже зрання виглядали вкрай нетверезими.

— Ходімо, — Костянтин навіть не намагався приховати огиди до похмурого місця, в якому категорично не вистачало світла, й підштовхнув дівчину до ненадійних сходів попереду.