Глава 23. План Світанка

- Скажи чесно, братику, ти віриш в те, що ми найближчим часом зможемо потрапити за ці стіни? – тихо запитала Аврора в один із пізніх вечорів під час нічного чергування, гріючи змерзлі руки біля вогнища.

- З кожним днем все більше сумніваюсь, сестричко, – відповів Ярема, зітхнувши і зажурено поглянувши в темряву, за якою ховався неприступний Невідомськ, – місто повністю забезпечене продовольством і водою і здатне тримати облогу довгі місяці.

- Нещасний наш Андрійко, – тремтливим голосом промовила дівчинка, поклавши голову на братове плече.

Добігав кінця другий тиждень облоги. Але, всупереч впевненості Івана Ярославовича, злочинний мер навіть не думав трястись від страху. Тим більш, здавати місто в руки вигнанців. З самого першого дня, коли армія Голика отаборилась під мурами, стало зрозуміло, що в Невідомську давно чекали такого повороту подій. Міст, що пролягав над захисним урвищем, був завчасно піднятий. Щогодини, з міських стін в укритий кіркою льоду рів, зливали гарячу воду, щоб не дати йому замерзнути. Мурами крокували озброєні вартові, що стріляли в кожного, хто пробував наблизитись до рову ближче ніж на кілька метрів.

Іван Ярославович щоденно складав для Охова послання, в яких пропонував вдатися до мирних перемовин. Кожне наступне прив’язувалось до каменя і, з допомогою пращі, відправлялось за мури Невідомська. Не отримавши жодної відповіді, лідер повстанців, полишив спроби.

Вдень місто мовчало, пильно слідкуючи за табором, що розмістився біля його підніжжя, уважними очима своїх вартових. В нічний час готувало вигнанцям небезпечні сюрпризи. Однієї ночі на табір випустити кілька рядів палаючих стріл, що призвели до кількох пожеж. На щастя, їх вдалось помітити і вчасно загасити.

Потім на табір напустили зграю голодних псів з заборонної частини міста. Підняті на ноги табірним дозором, Іван Ярославович, Ярема, Дуб, Світик і ще чимало молодиків дали достойну відсіч злісним тварям, відбувшись лише кількома укусами і подряпинами.

Наступний за нападом день, Тетяна Андріївна проводила уважні огляди постраждалих від собачих зубів. І, побоюючись сказу, втирала їм настоянки і мазі, створені за власними рецептами. Але все обійшлось. Аврора зітхнула з полегшенням, коли глибока подряпина на руці старшого брата почала загоюватися.

За кілька днів, в табір прийшло два зляканих юнака. Вони божилися, що втекли з міста, щоб приєднатися до вигнанців. Тієї ж ночі Архип Георгійович і Свирид Андрійович, соратники і охоронці Івана Ярославовича, запобігли спробі замаху на його життя. Юнакам, скоріш за все під гіпнозом, навіяли непереборне бажання позбавити життя лідера вигнанців. Отямившись тепер, вони понуро сиділи в кутку кухонної палатки, закуті в ланцюги. Зазираючи туди час від часу Аврора шкодувала юнаків. Особливо одного з них – з русявими кучерями і довгастими блакитно-зеленими очима, здавалось їй знайомого.

- Як думаєш, в цю ніч знову щось трапиться? – запитала Аврора, насторожено озираючись на всі боки.

- Не знаю, сестро. Маю бути насторожі. Від них можна чекати всього. Може краще йди спати. Твоя компанія підбадьорює мене, але ж ти не зобов’язана нести варту зі мною.

- Ні, Яремонько, я краще з тобою побуду, – впевнено похитала головою Аврора – висплюсь удень, у бабусиному шатрі.

Осяюючи густу темряву навколо білим світлом, до вогню, плавною ходою, підійшов Світанок. Лис, що постійно тримався тепер поряд зі старим, дріботів біля його ніг, блискаючи зеленими очима.

- Доброго вечора, вартовим, – промовив Світанок, зупинившись біля вогнища.

- Доброго і вам, – відказала Аврора.

- Давно я вас не бачив, шановний Світанку, – промовив Ярема, схиляючи голову.

- Я мав побути на самоті, багато що обдумати – статечно мовив старенький, погладжуючи білу бороду – допіру був на нараді з Іваном Ярославовичем, говорив йому, що надумав.

- Нам можна поцікавитися вашим рішенням? – обережно запитав Ярема, а потім продовжив ще обережніше, напружившись – будемо брати штурмом?

Аврора теж напружилась і уважно поглянула на Світанка. З кожним днем вона все ясніше усвідомлювала, що відкритий штурм, скоріш за все, єдиний спосіб взяти місто. Але усвідомлювала і те, що в випадку відкритого конфлікту, не уникнути великої кількості загублених людських життів.

- Штурмують лише гарячі дурні, – промовив Світанок, загадково посміхаючись самому собі, – а ми ж бо розумні, тому і чинити будемо розумно. Згодні мені допомогти?

- Звичайно, – Ярема аж підскочив на місці, – зроблю для вас усе, що попросите.

- Ну, ти сьогодні на варті, а от твою сестру я прошу про допомогу вже цієї ночі. Побудеш, Авроронько, перекладачем? - запитав старець, вказуючи поглядом на Лиса, що сидів в стороні.

- Я готова, – схвильовано промовила дівчинка, швидко підводячись на ноги.

- Добре – кивнув головою Світанок – а ти, Яремо, друже мій, збереш мені на ранок команду – Світлика, Дуба, і Ясена мабуть. Коли ми з Авророю повернемось, розповім, про подальші свої задуми.

- Все зроблю, шановний Світанку, – промовив юнак услід старому і посміхнувся сестрі, що підняла вгору кулачка зі словами «тримайся, брате».