Невідомськ

Глава 26. Неочікуване прощання

За шестикутними вікнами лікарняної палати вже займався червоно-золотий ранок, коли Аврора змогла нарешті присісти і відпочити. Решту визвольної ночі вона разом з Лізою та Богданою допомагала лікарям перев’язувати поранених.

- Не розумію що з ним, – мовила Тетяна Андріївна, оглянувши Андрійка – є ознаки сильного виснаження. Нехай поки відпочиває. Ми з Валентиною Семенівною будемо перевіряти його стан щогодини.

Тепер хлопчик нерухомо спав у лікарняній палаті під вікном. На сусідньому ліжку, важко дихаючи, щось бурмотів у гарячці Ярема. В кріслі поряд, не випускаючи його руки, дрімала натомлена Береза. Весь лівий бік юнака був в глибоких проколах, нанесених рогами звіра, два ребра зламані. Тетяна Андріївна запевняла, що юнак обов’язково одужає.

Іван Ярославович лежав у сусідній палаті під дією снодійного і знеболюючого. Дуб, якому у бою відтяли руку по саме зап’ястя, не втрачав присутності духу, оточений піклуванням коханої дівчини. Поранений в плече Світлик був вдало прооперований Валентиною Семенівною і тепер приходив до тями після наркозу під наглядом Лізи. Ясену пощастило відбутися кількома подряпинами і він допомагав дівчатам у шпиталі і повсякчас підбадьорював Аврору. Ніхто з знайомих Аврори, на щастя, не позбувся життя в нічному бою. Хоча загиблих як серед бувших вигнанців так і серед солдат мера і простих містян було чимало і доходило до двохсот чоловік.

«Спробую трохи подрімати» - подумала Аврора, зручно вмощуючись у кріслі. Та варто лише було дівчинці почати провалюватись в сон, як почувся скрип дверей. Цілий і неушкоджений, до палати зайшов Світанок. За ним виступала струнка з античної краси досконалим обличчям і зеленою косою до п’ят, дівчина.

- Я ж казала, що ви повернетесь – схвильовано промовила Аврора, зіскакуючи з ліжка і обіймаючи старого – що з Галиною і Жариною? Вони теж повернулись?

- Повернулись. З ними все гаразд. А це зі мною одна з жриць дерева-матері, – вказав Світанок на неймовірну красуню.

- Вітаю вас, – сказала Аврора, схиляючи голову перед довгокосою дівчиною і всміхаючись.

- Велична мати прислала мене, щоб осудити і навіки вигнати з лісу старого володаря, а потім назвати нового – промовила дівчина, тихим, схожим на шурхіт листя, голосом.

- Старий володар, це, як ти вже знаєш, Руслан Іванович Охов – пояснив Світанок.

- А майбутній перед вами, – промовила дівчина, поклавши руку на чоло Андрійка, – звичайно спочатку він має підрости і багато чого збагнути. Світанок, якого тимчасово призначено доглядачем лісу, буде його навчати.

- Якщо ви так впевнені, що він стане царем цього лісу, – заговорила Аврора, долаючи здивування, – тоді може знаєте як допомогти йому зараз? Він слабкий і втомлений.

- Знаю. Я вже дала наказ двом юнакам сплести йому колиску з вербового прута. Її повісять на одній із старих верб в парку, і він спатиме в ній ще вісім днів. На дев’ятий день в Невідомськ знову повернеться зима, а лісовий володар прокинеться від сну. Саме тоді я повернусь сюди, щоб прийняти участь у суді над порушниками законів природи. А зараз в мене є ще одне завдання, – красуня виразно поглянула на смутну Березу, в очах якої стояли чомусь сльози.

- Ви прийшли за мною? – тихо запитала мавка.

- Звичайно. Ти ж знаєш яка ціна за допомогу від Дерева-матері? – запитала гостя.

- Знаю, – відповіла Береза, прикладаючи до вуст долоню юнака, яку весь цей час не випускала з рук.

- Щось я нічого не розумію, – промовила Аврора, запитально поглянувши на жрицю, потім на Світанка. Красуня байдуже поглядала на Березу. Старий відвів очі і дивився кудись убік, – Березо, куди тебе забирають? Ти ж повернешся до нас, правда?

- Я мушу навіки покинути вас, Авроро. Я зобов’язалась стати жрицею Дерева-матері і не можу порушити дану обіцянку.

- Як це так, – обурилась Аврора – як ти могла дати таку обіцянку. А Ярема? Що він без тебе робитиме?

- Я дала таку обіцянку, щоб врятувати його і себе, – зітхнула Береза, – пам’ятаєш той вечір, коли я, за проханням Світанка, на кілька хвилин злилась з Деревом-матір’ю. Я сподобалась Величній матері. Тому вона не лише віддала ключ від усіх дверей, а й повідала мені мою долю. Розповіла, що нас чекає велика битва. І якщо я, як усі жінки, залишусь осторонь, то загине мій коханий. Якщо ж візьму участь в битві, то загину сама. А потім подарувала мені той вінок, який врятував нас від звіра. З умовою, що скориставшись ним, я маю навіки стати вірною жрицею Дерева-матері і слугувати Їй.

- Що це за дурня така, – почувся слабкий але обурений до крайнощів голос Яреми, який прийшов до тями під час мавчиної оповіді і чув більшу її половину, – я тебе нікуди не відпущу, – рішуче мовив він, через силу підіймаючись і сідаючи на ліжку.

- О, Яремо, любий мій. Вже нічого не вдієш. Я не можу порушити слова даного Дереву-матері. Бо тоді мене навіки виженуть з цього лісу. Я вже казала тобі колись, що без нього я загину. Звичайно, якщо ти побажаєш, щоб я вчинила так і підеш у вигнання разом зі мною. Хто знає, можливо кохання до тебе протримає мене на цьому світі рік чи два. Але не довше.

- Мавки не такі як люди. Вони не носять своєї душі в тілі. Душа Берези живе в якомусь з тисяч дерев, що ростуть у цьому лісі. І лише Величній матері відомо, в якому, – холодно пояснила красуня-жриця, яка мовчки, байдуже, дивилась на болісну сцену.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше