Розділ 4

Ішовши по-мало до озера Ангеліна усвідомила, що розмовляла із хлопцем і доволі нормально якого вперше в школі побачила. Вона вважала, що він буде з Вікою а виявилось із нею.
-Що таке?-звернувся Август побачивши, що дівчина задумалась.
-А?...нічого.
-Гаразд…о можемо сісти на траву?-розгублено сказав він й  вони сіли на приємну траву й дивились на озеро.
-У тебе незбагненне життя Ангеліно-промовив спокійно Август-Лише не зрозумію чому-він глянув на Ангеліну й усміхнувся.
Його посмішка була легкою як вода та його очі стали немов зірка, що яскраво сяє.
-Сама не знаю чому незбагненне. Може тому, що я сама не розумію, що я хочу, відчуваю і так далі?-дівчинка опустила очі.
-Може, тому, що ще не час ти себе не знайшла ще?.
-Ну…може, та я маю хобі лиш не професійні.
-Які?-поцікавився Август.
-Я думала, що ти знаєш коли ми переписувались.
-Переписувались, та я міг лише чути те, що ти я не вмію бачити, що в твоїй кімнаті.
-Ясно, ну я малюю не дуже, бо сама боюсь а з вчителем можу, читаю, слухаю музику…гуляю.
-Значить ти проста дівчина?.
-Так би мовити…ні я б не сказала-промовила розгублено Ангеліна-Я…
Август перебив її і промовив впевнено-Творча, та розгублена тебе тяжко збагнути, ти не хочеш сприймати цей світ як своїм лише тобі де, що подобається, ти бачиш людей наскрізь як і я. Я правильно зрозумів?.
-В яблучко-вигукнула дівчина-…А звідки ти?.
-Я сам трохи такий.
Зелено-сині очі  в дівчини розширились від здивування, та відчула, що витріщилась на  хлопця-То чому ми тут?-поцікавилась дівчина.
-Вирішив, що тобі варто по біти в тишині-дивлячись на Ангеліну сказав Август.
І справді біля озера не було нікого крім них зазвичай таку годину люди бігають, катаються на велосипедах чи ще на чомусь а зараз…нікого. За якийсь час небо стало похмурим.
-Мабуть буде дощ-глянувши на верх розгублено сказав Август і вже хотів встати.
-Нічого страшного-Ангеліна поставила свою руку на Августову ногу-Лишимось тут-просила дівчинка.
-Гаразд-хлопець видихнув й знову сівши випав дощ.
Ангеліна заплющила очі й відчувала як дощ капає на озеро, дерева хитаються і…спокій. Дівчинка всміхнулась і не замічала, що весь цей час на неї дивився хлопець.
Глянувши на Августа дівчинка зашарілась. Й вона подумала «Який ж він гарний».
На телефоні була дванадцята год ночі дівчинка глянула на озеро й глянувши на озеро побачила, що вода хлюпоче, місяць на неї світить, дощ льє ніжно.
-Ангеліно зачекай-гукнув Август.
-Так?.
Хлопець підійшов до неї й поцілував.