Розділ 7

Ангеліна цілий тиждень переживала за Августа Екзиля як він, чи оговтався від спогадів?.
Аж раптом на телефоні з’явилось повідомлення дівчинка глянула від кого це й побачила повідомлення від Августа.
«Привіт Ангеліно, вибач, що змусив переживати…хотів побути трохи на одинці спогади про батьків…».
«Нічого страшного як ти ?»-поцікавилась вона й чекала відповіді.
«Все добре а ти до речі, як ти після того випадку аж тепер спитав»-він відправив здивований та усміхнений смайлики.
«Добре дякую, що відвіз мене до себе батьки б точно переживали і мабуть за хочуть  ще раз переїхати»-пояснила Ангеліна.
«Зрозуміло»
«Коли я була в цій кімнаті де мене закрила Віка я попередила маму, що ночую у бабусі вона не часто телефоном користується так
 що»-сказала Ангеліна, щоб він не подумав, що її батьки переживали, що  її довго не було.
Після розмови вона вийшла на двір у дощ вона полюбляла таку погоду.
Ангеліна виходила в таку погоду в: штанах та короткій футболці й раділа не тому, що змокла а тому, що дощ приємно капав на її шкіру.
Цілий день вона була щасливою з радістю допомагала мамі прибирати по дому з татом грали в шашки, та  з її голови не вилазило відчуття чому ж Август вирішив, що через нього він втратив  батьків?.
Її не уважність помітив батько.
-Ти можеш походити он туди- показав батько на лівий бік- таким чином ти забереш у мене… дві шашки чорт-Петро Тихоненко тримався за свою голову.
Дівчинка потрусила голову щоб зосередитись уважно глянула на лівий бік й зробила два ходи й забрала татові шашки.
Після гри дівчинка пішла до Алі своєї мами.
Аля оком глянула хто це прийшов.
-Привіт Ангеліно.
Дівчинка трохи нервувалась.
-Привіт-тихо відповіла донька-Я хочу по цікавитись -сівши на диван сказала Ангеліна.
Аля відірвалась від миття посуду витерла рушником руки та підійшла до дочки.
-Я слухаю, що таке?.
-Мам уяви собі…це трохи не дуже питання- опустивши голову промовила не впевнено Ангеліна.
-Кажи-спокійним і водно час милим тоном промовила Аля.
-Ну гаразд  уяви собі, що мені п’ять років ти трохи хвора й у тебе день народження я біжу купити подарунок, бо не встигла.
Дівчинка на хвилину зупинилась.
-І, що далі-поцікавилась Аля.
-Я стою біля дороги щоби перейти, та ти з татом бачите мене й запанікували ви мене штовхнули на бордюр а вас самих збила машина які твої дії?.
Запала тиша.
У Алі розширились зіниці.
-Що ти таке кажеш?-перелякано спитала Аля.
-Просто скажи свої дії прошу.
-Ну я…-Аля замислилась встала з дивана та підійшла до вікна потім глянула на нетерплячу дочку.
-Я б по- перше не дозволила своїй дитині в п’ять років гуляти самою по чужих вулицям по- друге ніякого подарунку мені не треба у мене вже є подарунок моя дитина це все, що потрібно.
Ангеліна вдихнула й видихнула хотіла сказати щось, та її перебила Аля.
-Звісно я б хотіла якийсь подарунок від дитини, та краще вже без нього.
-Ясно дякую.
Дівчинка вже хотіла вийти, та мама додала.
-А чому ти питаєш?.
-Не можу розказати поки, що-лише мовила Ангеліна й вийшла з кухні до своєї кімнати.
Тут вже було нічого обмірковувати їй просто було жаль Августа.
Під вечір Ангеліна вдивлялась у зорі як робила це кожного четверга та суботи закрила вікно й заснула біля вікна.
Після розмови з мамою вона заспокоїлась Августу треба просто змиритись із втратою навіть якщо це тяжко.