Розділ 17

Ангеліна встала рано вранці тихо підійшла на балкон і зіперлась на нього.
Десь птаха було бути, шелестів вітер, хмари здіймалися на дощ. 
Дивлячись як день настає вона усвідомила скільки дивовижного з нею сталося за такий час.
Вона подорослішала, відштовхнула може на трохи від свого життя Віку, втекла з хлопцем в гори, та їй не було приємно, що вона обманювала батьків два рази це її мучило.
Дівчинка хотіла подзвонити їм, та розказати правду всю, та розуміла, що вони могли приїхати по неї і все зіпсувати.
Навіть якщо вона приїде додому колись вони все одно її насварять.
Дівчинка усвідомила ще, що змінилася коли зустріла Августа стала ніби собою, та не дуже.
Ангеліна була в своїх думках і не чула як до неї підійшов Август.
-Ти чим переймаєшся?-тихо й ніжно промовив хлопець, та дівчинка трохи здригнулася від не сподіванки-Чому ти така напружена?.
Ангеліна обернулася і побачила, що він був у футболці й шортах, та чекає на відповідь.
-Я не люблю коли до мене підкрадаються а переймаюся я ні за, що.
-Чому ти брешеш ти боїшся, що…
-Так боюсь-перебила його дівчинка-Та я таким способом покажу, що виросла б з чогось почала не тим, що втекла з дому а тим, що без них відпочиваю-у неї в середині ніби горіло і тяжко було змити водою-Зараз ж підлітки тікають з дому і вертаються на наступний день.
Август стояв мов гора не рухався з місця уважно слухав її.
-Ходи, но за мною-промовив спокійно, та водно час наполегливо парубок.
-Куди?.
-Просто йди за мною.
Він відвів її до ванної кімнати яка була з: великою душовою кабінкою, чорним краном, білими рушниками і пральною машинкою.
-Що ти хочеш зробити?.
Дівчинка по малу вже почала боятися.
Хлопець досі мовчав і показав на душову.
-В миєшся стане краще.
-Лиш це?.
-Я ж не хочу тебе сило міть.
-О, ні не варто-відходячи від нього на пару кроків сказала дівчинка.
-Тоді прошу.
Хлопець вийшов і дівчинка з великими очима в милася.
Вона приємно капала на її тіло.
Вийшовши вона подивилася на Августа який сидів на ліжку і вдивлявся у вікно.
-На, що дивишся?.
-Та, так просто дивлюся як падає дощ.
-О, дощ почався!.
Парубок підійшов до дівчинки і обняв нічого не говорячи.
-Вибач-нерозбірливо сказав хлопець.
-За, що?-дівчинка спантеличено дивилася просто в різні боки, та потім збагнувши заспокоїлась-Нічого.
Август відпустив її, бо подумав, що стискав Ангеліну.
-Просто сьогодні…не дуже хороший день.
Дівчинка навіть не питала вона бачила все на його обличчі в цей день померли його батьки.
-Співчуваю…може ти б хотів побути сам?...
-Ні, ні все супер.
-Як  скажеш.
Ангеліна вийшла на двір і вдихала свіже повітря яке було після дощу.
Трава була мокрою й приємною, гойдалка також змокла.
Все стікало маленькими краплинками дощу.
Дівчинці достатньо було просто стояти по середині, та насолоджуватися.
Вітер приємно роздував її волосся і вона відчувала.
Дівчинка відчувала спокій, гармонію.
Августа вона лишила самого навіть якщо він відмовлявся.
-Гаразд я прийшов до тями-в номері сказав хлопець дівчинці.
-Нам двом прийшлось заспокоїтися…та тобі тяжче ніж мені.
Вони сиділи на своїх ліжках і зрозуміли, що їм уже починає бути нудно самими в готелі.
-А скільки ми вже тут?-поцікавилася дівчинка.
-Десь…три тижні.
У Ангеліни розширилися очі від подиву вона з сім’єю  зазвичай тиждень зо два відпочивають.
-Однокласники мабуть уже рушили додому треба виїхати аби нічого не прийшлось казати батькам.
-Ну…якщо чесно-хлопець уже став і почав збиратися-Ти права мені тут уже трохи набридло.
-І не кажи. 
Приїхавши коло обіду Ангеліна прокралася до своєї кімнати і просто стрибнула на ліжку.
Батьків начебто не було, тому вона могла перепочити трохи.
Відпустка їй сподобалася може трохи була нудна, та вона пообіцяла собі, що розкаже батькам правду.
Глянувши на календар вона побачила, що після завтра зима.
-Як уже?-здригнулась дівчинка на ліжку-Лиш вчора…уже наступний рік-дівчинка трималася за голову коли це казала- Чому все так швидко відбувається?.