Розділ 18

Новий рік за вікном все в снігу, діти бавляться, катаються на санях, ковзанах. 
Ангеліна не любила зиму через те, що треба все на світі вдягати, та любила через свята хто ж не любить подарків.
Колядки, Різдво і так далі.
Коло десятої години під час того як Ангеліна прикрашала з батьками дім як хтось подзвонив в дзвінок.
-Ангеліно іди глянь хто там-попросила мама дочку з іншої кімнати.
-Гаразд.
Перед дівчинкою стояла її подруга Тереза вона стояла з якимсь кульком із сніжинками ну і нарядна як завжди.
-Привіт Ангеліно давно не бачилися.
Ангеліна просто закам’яніла.
-Тож…можна зайти?.
-Ой так заходь до речі яким вітром?.
-Та так проходила повз і подумала заскочу.
-Знову по магазинах?.
-Так цікаві у вас вони до речі-розглядаючи будинок сказала подруга.
 -Чорт аж не віриться, що вже зима скажи-мовила радісно Ангеліна.
-Так думками ще у школі а тут бам зима.
Вони були у Ангеліни в кімнаті яка була прикрашена: дощем на вікні й де кільками кольоровими кульками, на стіні висів дерев’яний білий янгол, власноруч зроблена кулька у вигляді оленя також висіла на стіні разом з янголом тому виглядало ніби олень мав крила.
-Як вам тут?.
-Добре.
-А як школа?.
-А може, но не про це-попросила Ангеліна не хотіла розказувати, що не має друзів і, що має хлопця.
-Чому…все погано?.
-Можна й так сказати-зніяковіла Ангеліна.
-Ну гаразд-видихнула Тереза.
Ангеліна з подругою ще трохи по сиділи в тиші як в її кімнату зайшов тато глянувши як все іде.
-Класно як…завжди-дивлячись на те, як донька зробила промовив сумно батько.
-Так я всі роки так прикрашала, та…ж…
-Гаразд я ж пожартував…-він подивився хто сидів з Ангеліною -О, привіт Терез не замітив тебе.
-Добрий день-впевнено сказала дівчинка.
Батько ще раз глянув на прикраси поставлені Ангеліною всміхнувся він дочці і вийшов.
«Коли Тереза піде під вечір скажу батькам правди»-думала Ангеліна.
Подруга тим часом любилася в дзеркалі і бурмотіла, що не красива.
Ангеліну це так з бісило, шо вона накричала.
-Ти вже бісиш мене цим!.
-Що?-не зрозуміла подруга обернувшись.
-Ти гарна коли ти це втямиш нарешті мені вже набридло торочити те, саме підряд!.
-Ах так-Тереза також розізлилася, -То ти ж також торочиш з своїми міфами, та легендами й, що тобі нічого не виходить чи, що тебе ніхто не розуміє не дарма в тебе друзів немає в цій школі.
Ліна в жахнулася не вже вона таке сказала ніколи вона не чула і не бачила подругу розгніваною на неї.
Тереза навіть не вибачилася а просто вийшла.
-Вибач!.
Подруга зупинилася біля дверей і заговорила через плече.
-Запізно ти б навчилася контролювати свій гнів дякую, що зіпсувала мені настрій зимових свят.
Після цього дівчинка закрилася і розплакалася вона не винна, що говорить усе в голос, що думає а потім таке.
Настала десята година вже феєрверки по малу запускали а Ангеліна дивилася на них коли вона була маленька й були феєрверки, то вона боялася від тоді і до тепер.
Батьки накрили на стін смачну їжу з напоями коли почали їсти, то дівчинка наважилася.
Вона вдихнула і видихнула, та її перебила мама коли дівчинка хотіла сказати.
-А, що сталося в твоїй кімнаті?-спокійним поглядом Аля  дивилася на неї.
-Посварилася з Терезою-обурилася Ангеліна.
-Чому- спитався батько.
-Я вже не пам’ятаю.
-Ясно-сказали вони одночасно.
Дівчинка зрозуміла, що поки вона в ярості після розмови з подругою, то не зможе розказати тому вирішила завтра мамі розказати.
Біля обіду дівчинка підійшла до мами яка клала одяг у шафу видно було, що у неї хороший настрій.
Ангеліна була нервовою тому перебирала пальці на руці.
-Мам…я хочу тобі де, що сказати.
Вона лишила роботу, сіла на диван і звернулася до доньки.
-Що таке?.
-Я хочу тобі сказати правду.
Дівчинка також сіла на диван з лівої сторони.
-Що саме?.
-Я з одним плавали на озері у парку і за кілька днів він мене запросив до себе того дня коли однокласники їхали я була з ним в іншому місці.
Аля мовчала таким чином у Ангеліни з’являвся страх, що вона зробить з нею, та вона лиш промовила.
-Я знаю мені вчителька твоя написала, що тебе немає.
-І ти татові не сказала?-боязко спиталася Ангеліна, бо коли тато злий вона боялась.
-Ні.
-Ух.
Дівчинка лягла на ліжку.
-Просто коли була з ним у горах думала так покажу, що виросла трохи, та я боялася вам казати.
-Ясно…ну ти показала.
-Чесно?.
Аля кивнула.
-То…той хлопець пророк, втратив батьків.
-Він не хотів цього йому було п’ять і він хотів подарити мамі щось стався не щасний випадок…так це дивно виглядає, та йому тоді було п’ять.
-Зрозуміла і рада, що у тебе є з ким у школі говорити.
-Август не часто буває у школі інші дні він займається своїм-пояснила дівчинка-Він мене змінив в хорошому сенсі.
-Бачу.
Ще трохи поговоривши до Ангеліни подзвонили вона прийшла у свою кімнату і на мобільному показувало, що  дзвонить подруга.
-Хай-сказала дівчинка.
-Привіт...вибач за те, що наговорила…мир?.
-Ага-спокійно додала Ангеліна і виключила телефон.