Незбагненне життя Ангеліни

Розділ 19

-Гаразд, я іду-сказала в телефон Ангеліна на зустріч Августу.
Вона була рада, що завтра ну не велике свято, та вона полюбляла подарки це свято називалося Милолая¹.
-Салют-привітався хлоп який був одягнутий у: зручну зимову куртку блакитного кольору, зимові чоботи і червоний шарф.
А дівчинка біла у: довгій сірій куртці з пухнастим білим каптуром, зимові чоботи і шапці.
-Салют-відповіла вона.
Зустріч був у парку Ангеліні трохи набридло тут зустрічатись, та мабуть йому близько так, що вона була не проти.
-Отже перше, що я хотів…зі святом який буде завтра.
-І тебе-радісно промовила дівчинка.
-Я хотів тобі де, що подарити на новий рік хотів подарити, та мій дядько попросив йому пограти потім вчив мене манер як завжди і не зумів прийти навіть подзвонити.
-Нічого страшного-дівчинка весь час дивилася йому у очі і усміхалася, та потім заспокоїлася і дивилася в інший бік де стояла сцена.
-То-о-ж-затягнув парубок-Це тобі-він показав браслет з деревом простим деревом.
Він дав їй у руку і дівчинка роздивлялася його.
-У мене був такий подібний купила у Греції, та нажаль він порвався.
-Тобі не подобається-не зрозумів Август, та потім вона його обняла.
-Дякую.
-Прошу.
-Ой ледь не пригадала я також маю де, що для тебе.
-Та мені нічого не потрібно-зупиняючи її сказав Август.
Хлопець побачив, що вона витягує щось з каптура  там був.
-Це, що паличка із…
-Із Гаррі Поттера я знаю, що ти цей фільм любиш тому вирішила купити його для твоєї колекції.
-Але ж він мабуть дорогий?.
-Так, та я збирала гроші…для себе на, щось, та вирішила…
-Ти не мусила-дивлячись на перстень і на неї промовив Август.
-Хотіла зробити щось приємне тим паче, що ти потратив гроші на те, щоб ми були лиш двоє у готелі в горах.
-А твої батьки як відреагували?.
-Я розказала лиш мамі яка уже знала через вчительку яка їй подзвонила вона не сердиться а тату не скаже.
-Зрозуміло...і дякую е…а чому ти тримала в каптурі?.
-Я ж не змогла в кишеню покласти тим паче ти б мабуть не додумався зазирнути в каптур-засміялася Ангеліна-Прошу- всміхнулася дівчинка і вони двоє гуляли довільні по парку, та зайшли у центр де вже все стояло.
З правого боку стояли великі пів овали вони робили міст на ньому висіли зірки, прямо висів великий янгол, діти робили сніговика так як снігу було багато.
А біля ратуши була невеличке місце де можна покататися  на ковзанах.
-Покатаємось-за пропонував Август.
Ангеліна побачила, шо там четверо людей зазвичай там більше.
-А це ти попросив, щоб менше було людей?.
-Ні клянуся я не причетний я лиш у горах попросив.
Дівчинка вдивлялася в його обличчя довго.
-Або ти брешеш і добре це приховуєш або ти не брешеш.
-Я клянуся...ти, що мені не віриш?.
-Добре, добре-не витримала дівчинка-Ну, ж, бо ковзани самі не покатаються.
 І вони двоє уже катались на льоду.
Ангеліна вправно тримала рівно увагу як і Август, та іноді вона майже не падала коли таке було вона бралася за той круг на якому був лід і не падала.
-Не погано катаєшся-похвалив її Август.
-Дякую і-і ти-промовила спантеличено дівчинка.
Хлопець усміхнувся, взяв за Ангелінину руку, та повів немов би на танок, та він просто кружляв її де було місце.
Виглядало так ніби вони самі там тому більше місце все було спокійним, тихим.
Ангеліна уявила, що на них падає світло як на сцені публіка уважно дивиться.
Уже вечоріло людей все менше і менше, та все світило.
-Як ж файно гуляти в такий час-мовила спокійно Ангеліна.
-Так-дивлячись, то на неї, то на те як світиться центр.
Август дивився на неї коли вона роздивлялася як все світиться.
-Ти була замкнутою а стала відкритою, та досі незбагненною.
Дівчинка задумалась-Так можна і так сказати.
Хлопець обняв її для того аби вона розслабилася і це допомогло.
-Дякую.
-За, шо?-не зрозумів Август.
-Шо ти мене розумієш навіть…якщо…не дуже, бо я сама себе не розумію.
Август був розслабленим.
-Все добре ти найдеш себе може згодом, та найдеш.
-Можливо-дівчинка опустила голову додолу.
-Ей!-хлопець поклав свої руки на її плечі-Всі мають щось, що їм подобається і вони цим займаються довго хтось находить себе а хтось уже найшов себе так, що ти найдеш, що тобі подобається.
-Ну…мені подобається читати книги і я думала…в тут  працювати.
Вона показала на одне кафе з бібліотекою.
-Супер-похвалив її парубок,  та замітив, що вона засумувала.
-Та…тут треба з вісімнадцяти років.
-Ой.
-Нічого у мене є відчуття, що я все перепробувала,  та це не так я не можу себе просто найти-вона відійшла на кілька кроків і трималася за голову-Іноді я собі щось надумала а виявляється, що такого немає.
-Заспокойся Ангеліно-він побачив лавку на якій посидів дівчинку і сам сів  і уважно слухав.
-Я на Різдво посварилася з подругою, бо сказала, що вона мене нервує зі своїми словами «Я не гарна, у мене не гарний голос» вона просто любить коли їй торочать, що вона гарна і так далі і накричавши на неї вона сказала, що я зіпсувала їй свято.
-Ти не хотіла такого казати?-обережно спитав Август.
-Трохи хотіла, бо все кажу, те саме мені вже надоїло-вона наділа на голову каптур.
-Ясно...я тебе не виню.
-Мене легко о бідити, розсердити і таке буває-пояснила з видихом дівчинка-Вона займається музичним, бо їй тьотя сказала іти ну вона з першого класу любила...та тітка їй сказала іти туди куди вона колись.
-А ти, то туди, то туди.
-Так я не стою на місці.
-Гаразд.
Август встав з лавки і став так, аби Ангеліна бачила його спину.
-Можу тобі допомогти.
-Точно?.
Він кивнув.
-Ти дізналася, що не погано співаєш трохи фальшивила і не співала, та ти це робила.
-Так.
-Ти вже знаєш це, сильна, мила, добра, впевнена трохи і, що можеш подолати усе аби іти кудись, лінь можеш подолати, та тобі це тяжко…
-Так-зніяковіла дівчинка.
-Та ти не боїшся а ідеш можеш подолати страх ти боялася говорити з хлопцями, та...
-Та з тобою ні.
Август усміхнувся а Ангеліна підійшла і сильно обняла його.
-Ну, ну Ангелін…за-души-ш.
-Вибач.
Хлопець закашлявся і потім подивився на дівчинку.
-Дякую за все.
-Ти сама цього досягла я…
-Ні ти мені також допомагав.
 -Ну в дечому, та ти багато чого й сама.
-Де, що…-повторила собі Ангеліна.
-Да ва й відведу тебе додому батьки мабуть хвилюються?.
Дівчинка подивилася на годинник який був у неї на руці показувало пів дев’яту.
-Гаразд-бадьоро сказала дівчинка.
-Бувай.
Дівчинка  готувалася зайти в будинок, та обернулася і стрибнула на хлопця.
-Бувай.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше