Незнайомець в сірому костюмі

Незнайомець в сірому костюмі

Весняне повітря, насичене подихом свіжості та оновлення, легко проникало у найвіддаленіші куточки легень, доставляючи туди одночасно прохолоду та жагу до нових звершень. Вулиці, осяяні довгоочікуваним світлом, буквально запрошували наступити на них підошвою свого взуття. Туди-сюди літали пташки, недалеко було чути гуркіт проспекту, люди поступово ховали своє сіро-чорне зимове вбрання та діставали з поличок різнокольорові яскраві кофти, светри та піджаки.

Я не зміг не піддатися загальній хвилі перетворень та вийшов з дому пів на дванадцяту, щоб вдосталь насититись свіжим повітрям. Недалеко від мене розмістився невеликий парк, тому вибір джерела насичення виявився неймовірно простим.

Знайти вільне місце вдалось не одразу. Не хотілось зупинятись біля молодих матерів з галасливими немовлятами чи слухати переказ останніх серій нескінченних серіалів від місцевих пенсіонерок. «Веселих» компаній, які вживають алкоголь і регочать над односкладними жартами, на щастя, не було. Для них ще зовсім рано. А от якщо навідатись сюди після шостої! За п’ять хвилин до опівдня я знайшов вільне місце і тепер, заплющивши очі, насолоджувався спокоєм та всім тілом поглинав проміння весняного сонця.

– Доброго дня, молодий чоловіче!

Невідомий голос пролунав зовсім поруч, що змусило мене розплющити очі та озирнутись. Біля мене сидів незнайомець в сірому класичному костюмі та яскраво-червоній краватці. Широка посмішка демонструвала білі, як і сорочка, зуби, а очі світилися щастям, наче він прийшов на день народження до п’ятирічної дитини із зв’язкою різнобарвних повітряних кульок в руках.

– То ви до мене? – поцікавився я.

Незнайомець спочатку мовчки мотнув головою в знак згоди, і лише потім, наче раптом згадав щось важливе, простягнув в мій бік руку:

– Прошу вибачення, я не представив себе. Звичайно ж, ви почнете ніяковіти, коли до вас ось так просто заговорить людина, ім’я якої вам невідоме. Дивна сила ім’я, чи не так?! Варто його промовити, і ваш співрозмовник одразу ж заспокоїться, хоча, по-суті, ім’я не дає жодної насправді важливої інформації.

Чоловік в сірому костюмі замовк, певно, чекаючи, що я щось скажу у відповідь. Я ж, в свою чергу, не зміг збагнути, хто ж зараз переді мною: член релігійної секти, консультант з продажу непотрібного мотлоху, чи просто дивак, який знайшов собі дивну розвагу чіплятися до оточуючих в теплий весінній день.

– Як я вже і сказав, – після невеликої паузи продовжив незнайомець, – моє ім’я не має абсолютно ніякого значення, тому дозволю собі таку примху попросити вас не ніяковіти в моїй присутності і поводити себе так, наче ми з вами давні знайомі. Так нам буде легше співпрацювати.

– Ви щось продаєте? – запитав я, надавши перевагу версії про консультанта. Релігійні фанатики за жодних обставин не запропонують вам працювати. В їх схемах щастя самостійно, без будь-яких зусиль потрапить прямісінько в ваші руки, варто вам розлучитися з частиною своїх грошей.

– Продаєте – то не зовсім вірне твердження. Ми скоріше надаємо послуги. І ви, молодий чоловіче, маєте можливість цими послугами скористатись.

– Що за послуги?

На мить мені здалось, що я поспішив з висновком про релігійну секту. Незнайомець поклав руку до внутрішньої кишені піджака, а я всім серцем сподівався, що він не витягне звідти пачку яскравих брошур про пошуки Бога всередині себе.

– Ось, погляньте! – в моїх руках опинилась зовсім не брошура, а аркуш паперу, розміром зі стандартну візитку, хоча і абсолютно пустий. Я покрутив його в руках, зазирнув з іншого боку, навіть подивився під кутом до світла, але жодних написів на папері не з’явилось.

Зрозумівши, що ця річ мені абсолютно непотрібна, я спробував віддати її, але чоловік сіпнувся, наче я захотів ошпарити його гарячою водою.

– Що ви?! Я не маю права забирати це назад! Тепер воно ваше!

– І що це таке?

– Оскільки я вже мав можливість довести вам, що ім’я не має жодного значення, спробуйте повірити мені, що і назв це також стосується. Якщо ви назвете стілець човном, ви все одно не зможете на ньому плавати. До того ж, зізнаюсь чесно, іноді я сам не маю уявлення, що дістану з кишені. Чистий лист паперу, ручка без стержня, порожня запальничка. Певно, все залежить від конкретного дня чи місяця.

– Ага! Я зрозумів! – на моєму обличчі з’явилась переможна посмішка. – Сьогодні ж перше квітня. Це у вас розіграші такі?!

Я почав оглядати парк на наявність людей з камерами та мікрофонами. Не помітивши нічого підозрілого, навіть окинув оком гілки дерев та припарковані неподалік автомобілі. Жодних ознак зйомки помічено не було. Хоча, я ж не професіонал. Розвиток сучасної техніки стрімким потоком проходить повз вуха та очі звичайних користувачів. Хто знає, може навколо мене десятки камер, але настільки маленьких, що мені ні за що в житті не вдасться їх помітити.

– Дозволю собі зауважити, – посміхнувся чоловік в сірому костюмі, – так званий «розіграш» передбачає, що його герой, яким в даному випадку ви себе вважаєте, потрапляє в безглузду ситуацію, що висміює певні риси його характеру: жадібність, корисливість, нерішучість, схильність до безпідставної паніки…

Незнайомець активно загинав свої пальці в такт перерахунку, наче презентував результати дослідження з теми розіграшів. Це враження яскраво підсилювала літературна вимова та незвична побудова речень.

– З огляду на вищесказане, – продовжив він, – я не бачу жодних істотних причин вважати, що наша з вами розмова має на меті що-небудь висміяти. Ба більше, я наполягатиму на тому, щоб ви сприймали мої слова з належною серйозністю, адже від цього буде залежати результативність нашої співпраці.



Сергій Ігнацевич

#1334 в Молодіжна проза
#1833 в Різне

У тексті є: діалог, бажання

Відредаговано: 06.04.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись