Незнайомка або милий чарівник

Незнайомка

Він крокував по вечірньому місту, під шум і скрип дерев, під нависаючим чорним небом. Вітер тіпав весняний квіт, розсипаючи пелюстки, обдаючи рідких перехожих гострим пряним запахом. Наближення грози розполохало всіх, лише самотні фігури під парасольками рухалися швидким кроком, бажаючи врятуватися від вогкості, гострого вітру і неминучої партії нового дощу. Вітер шелестів біля ліхтаря, ніс нові краплі, що летіли в обличчя. Корнелій минув високу башту і підійшов до порту – звідси йшов автобус у напрямку до його дому.

Щоб врятуватися від дощу, він поспішив до невеличкого скверу, неподалік від автобусної зупинки. Біля горобини, що коливалась на вітрі, стояли дві лавки під навісом. З насолодою вдихаючи свіже повітря, сів на мокру лавку. Окремі крапельки потрапляли на його обличчя; вітер пронизував легку курточку, але не охолоджував тіла. Далеко, десь за темним містом, відчутно гриміло.

Підійшли дві жінки під парасольками, в легких плащах, жваво про щось бесідуючи, пройшли мимо і сіли на сусідній лаві. Вітер доносив обривки їх розмови. Корнелій спочатку не звертав уваги, думаючи про своє, а потім, мимоволі, схопив нитку розмови, яка була то розгубленою, то тривожною. Старша жінка про щось докоряла молодшій, ймовірно родичці, можливо дочці. Та відповідала тихим, чистим, приємним, але дуже сумним голосом.

- Як ти могла взагалі зважитися на таке? Ти подумала про мене? Що б зі мною було, якби тебе не стало? Врешті-решт, не можна ж із-за таких проблем впадати в паніку. По-перше, це ще не вирок... По-друге, навіть якщо... ну живуть же люди і так? - говорила старша, з великим запалом, трохи підвищуючи голос. Молодша все зітхала, теребила в руці хусточку.

 - Та кому я потрібна після всього цього? – сказала вона пригнічено.

- Як кому? Мені... Бабусі... Ми не кинемо тебе... Допоможемо...

Дівчина, хвилюючись, затримала в грудях повітря, потім видихнула, і витерла очі.

Корнелій обережно поглянув на неї.  У темноті її локони випали з-під берета, розвивалися за вітром чорними вітрилами.  Старша ще щось говорила, молодша пригнічено кивала, але слів не можна було розібрати – заглушав шум машин. Тут підійшов їхній автобус, і вони пішли до освітлених дверей. На мить блиснули карі втомлені очі дівчини, що покірно брела за старшою.

 Краса незнайомки, неначе трепетна пташка, влетіла в груди Корнелія, і він боявся її полохати. Автобус пирхнув і поїхав.

Корнелій залишився чекати свій транспорт. Чомусь відчув на душі таку тугу, смуток по незнайомій дівчині, що жалів, що вона ось так, на мить, з'явилася в його житті і потім щезла.

Він помітив на лавці щось темне. Мабуть жінки щось забули... Пакет, чи що? Він обережно підійшов і побачив жіночу сумочку. На дотик м'яку, податливу.  «О, а сумочку забули», - подумав Корнелій. Вставши, він поглянув услід автобусу. Кричати не було сенсу. Можливо жінки повернуться за сумочкою, але чи залишиться тут вона? Чи не заберуть її перехожі?

Корнелій поклав сумочку поруч, чекаючи появи жінок, які, поза сумнівом, зійдуть на найближчій зупинці і прийдуть за нею. Але плавно текли, мелодійно хлюпаючи, води річки, і дощ вже зовсім кінчився, і минуло ще п'ятнадцять хвилин, а нікого не було. Сівши в свій автобус, Корнелій поїхав, тримаючи в руці чорну жіночу сумочку.

Вдома він з чистої цікавості відкрив сумочку. Нічого особливого:  простенький кнопковий мобільник, блокнот, маленька ручка, косметичка, вишита хусточка, тонкі чорні рукавички, зовсім маленькі, на мініатюрну руку. Проте ці прості предмети хвилювали Корнелія, адже вони належали тій загадковій кароокій незнайомці і давали шанс побачити її. Без сумніву, вони повернуться, шукатимуть сумочку, а потім вона подзвонить, можливо з маминого телефону на цей, щоб дізнатися де знаходиться її пропажа.

Але, як не дивно, йшов час, проминула ніч, настав запашний вологий, свіжий ранок, в якому, як в дитячому калейдоскопі, перемежалися фарби сонячного і похмурого характеру, мірно дихало вимите грозою місто, а дзвінка від таємничої дівчини все не було.

 «Вона що, в такому стані, що навіть не помітила зниклої сумки? Або їй все одно?» – думав Корнелій. Він ліниво перегорнув записник – нічого особливого: приклеєні сердечка до сторінок і кішечки, крилаті вирази з літератури, в тому числі з Біблії, якісь ціни на товари, рецепти ліків, адреси...

Він проглянув телефон – на рахунку було зовсім небагато, та і в телефонній книзі значилися мало абонентів.

«Мабуть їм все це не потрібно? Проте телефон, хоч і простенький, але новий, та і сумочка непогана».

У косметичку Корнелій вирішив не заглядати – а що там цікавого? У телефоні він знайшов декілька фотографій. На одній з них він взнав дівчину, яку бачив на зупинці.

 

***

Дарина закурила тонку сигарету і, недбало посунувши до себе пачку грошей, почала їх перераховувати.

- Ще один такий хід, і ми розплатимося з боргами, - сказала вона, закінчивши процес, поглядаючи на лежачого на дивані Корнелія. Її волосся завитками спадало на плечі, блакитні очі лукаво поблискували. Вона відразу загасила сигарету в попільничці, бо палила тепер рідко, поступово відвикаючи, знаючи, що це не подобається Корнелію. Її повні губи були кольору вишні, під блузкою чітко вимальовувалися спокусливі груди.

- Який наступний хід? Фокус із лялькою? - запитала вона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше