Розділ 2. Ресторан "Сан-Ремо"

Розділ 2. Ресторан «Сан-Ремо»

   Увесь залишившийся день Віктор Бродський носився по місту як змилений кінь. Він був весь у справах. Отримавши прочухана за запізнення і зірвану зустріч з важливим клієнтом від керівника юридичної фірми «Юридичні послуги» Альберта Михайловича Левіна, Бродський був посланий їм далеко подалі... в сенсі - на виконання неможливою завдання. А саме, будь-якою ціною відшукати в місті банкіра Марка Семеновича Гальперіна і домовитися з ним про нову зустріч. Левін побоювався, що Гальперін «втече» до іншої адвокатської контори. Віктор став надзвонювати Гальперіну на телефон. Але чи то Марк Гальперін був дуже зайнятий на роботі, чи то принципово не брав трубку, показуючи характер, адвокату Бродському ніяк не вдавалось зв’язатись з банкіром. Бродський був наполегливий як трактор. Він дзвонив банкіру Гальперіну, дзвонив його особистій секретарці, зв'язувався з його заступником Сиротіним. Секретарка сказала, що Гальперін зараз на оперативці. Коли Віктор приїхав в банк, секретарка Камілла з пречудовою посмішкою заявила, що Марк Семенович тільки що виїхав з банку по термінових справах. Заступник Гальперіна Микола Сиротін сказав, що не знає, де його шеф зараз знаходиться.

   «Цікава справа, - подумав в серцях Віктор, - Гальперіну потрібні адвокатські послуги, у нього розлучення з третьою дружиною і черговий розділ майна, а я бігаю за ним, як скажений собака, висолопивши язика і накручую десятки кілометрів по місту.»

   Віктор подивився на Сиротіна і запитав з надією в голосі:

   - Миколо Петровичу, може, ви імовірно, абсолютно випадково, можете сказати, куди поїхав і де зараз знаходиться Марк Гальперін, ваш невловимий шеф? Мене за ним послав мій бос. Ви мене розумієте, я виконую свою роботу... Якщо я повернуся ні з чим в свою контору, то Альберт Левін мене звільнить під три чорти.

   - В нього такий вередливий характер? - ввічливо поцікавився Сиротін.

   Віктор зрозумів, що Сиротін почав перейматися до його горя.

  - Не те слово... Звір! Він людей звільняє і за більш незначні вчинки. Ви ж розумієте, Миколо Петрович, які зараз складні часи, як зараз важко знайти роботу...

   - Так, з роботою зараз складно, - погодився Сиротін. - То криза, то епідемія, то безгрошів'я...

   Віктор Бродський від подиву підняв брову.

   - Так-так, можете собі уявити, Вікторе Ігоровичу, банківські службовці теж іноді відчувають потребу в коштах.

   - Звичайно, я вас розумію, - співчутливо кивнув головою Бродський і цим торкнув серце Сиротіна.

   Сиротін відкрив таємницю про можливе місцезнаходження свого шефа. Виявляється, Марк Семенович Гальперін мав звичку в другій половині дня заходити в модний ресторан «Сан-Ремо». Бродський риссю кинувся в «Сан-Ремо». Обстановка в ресторані була відповідна. Інтер'єр, виконаний в італійському стилі, шикарні меблі, білі скатертини, дорогий посуд, свічки, словом, відповідний антураж, карнавальні венеціанські маски на стінах. Навіть слоган на вході пропонував поринути в атмосферу справжньої Dolce Vita.

   На його подив, Гальперіна в залі він не знайшов. Бродський подумав, що, можливо, Гальперін затримується. Віктор сів за столик і взяв в руки меню. Він вирішив випити келих вина і трохи перекусити. Віктор згадав, що майже нічого не їв з самого ранку. Але йому відразу ж перехотілося їсти, як тільки він побачив ціни на біфштекс, рибу та інші закуски. Ціни тут були просто захмарні. Середній чек коштував 700-800 гривень. А якщо вже дороге вино замовляти, то і більше. Наприклад, устриці коштували 490 гривень. Спочатку Віктор не повірив своїм очам. «Скільки?! Скільки? Це за одну порцію устриць з 6 штук? Майже 500 гривень за порцію. Та вони охреніли всі тут! Ні! Устриці я сьогодні точно їсти не буду... Тим більше я їх не люблю, це все панські замашки.»

   Подальший перегляд меню теж був невтішним. Решта страв теж була не з дешевих. Салат Капрезе з томатами, базиліком та моцарелою коштував 240 гривень. (Нічого собі салат!) Гречані млинці з качкою, рікотою і трюфельним пюре під соусом бешамель - 350 гривень. Пан пердю з повітряного хліба бріош з ростбіфом - 260 гривень. Віктор відчув, як подавився слиною. Ні, це треба мати велику мужність читати меню на голодний шлунок. Віктор пошкодував, що йому не вистачило грошей на блюдо пан пердю з хлібом і ростбіфом. «Дожився! Навіть грошей не вистачає на бутерброд з ростбіфом! Якихось жалюгідних 260 гривень... Цікаво, звідки у буржуїв гроші на такі обіди беруться? Втім, питання риторичне. Відповіді на нього немає, в принципі. А декларації про доходи, як відомо, не точні і не завжди відкривають завісу про майно високопосадовців і олігархів.» Віктор пробігся очима ще по кількох стравах. В очі впало простеньке блюдо за якихось 180 гривень. Сущі дрібниці! Це була вівсяна каша з бананом, фундуком та шоколадом. «Цікаво, за що такі гроші гребуть? Треба ж, за жменю вівсянки і звичайний банан - 180 гривень. Ах! Тут ще є шоколад і фундук карамелізований. Ну, напевно, за фундук беруть такі гроші».

   А у Віктора з собою в кишені всього було гривень двісті. Він з ранку не планував похід в ресторан. Віктор насупився. Біля нього вже крутився послужливий офіціант і щосили розхвалював кухню ресторану «Сан-Ремо», пропонуючи страви класичної та сучасної італійської кухні. Віктор з серйозним обличчям подивився на офіціанта і сказав:

   - Мені принесіть, будь ласка, келих пива і... (Сталась заминка.)

   Віктор ще раз заглянув у меню, щоб не помилитися з вибором. В очі йому попалося блюдо за досить прийнятну ціну - омлет з двох яєць - 80 гривень. Було ще одне блюдо, дуже навіть за хорошою ціною - томати черрі по 50 гривень. Але це було б вже зовсім по-сирітськи, замовляти це блюдо в такому розкішному ресторані. Віктор вирішив шикувати. Він з гідністю подивився на офіціанта і сказав:

   - Мені, будь ласка, келих пива і омлет з двох яєць. Поки все! (Віктор демонстративно закрив меню.)

   По обличчю офіціанта було видно, що він розчарований замовленням клієнта. Офіціант пішов, а Віктор почав чекати своє замовлення, раз у раз озираючись на всі боки в пошуках Гальперіна. Банкір щось не поспішав до свого улюбленого ресторану. В голові у Бродського майнула зрадницька думка: «Невже Сиротін мене обдурив і послав не в той ресторан?» Це було б дуже прикро, і дуже недоречно. Бродський, дійсно, побоювався, що Альберт Левін звільнить його за зрив важливої ​​ділової зустрічі.