Незвичайні пригоди Цвіньки

Оповідка, в якій Цвінька знайомиться з Тим, що живе у вітах

 

 

Я прокинулася від тихого передзвону, немовби хтось грав на маленьких дзвіночках. Що це таке? Я визирнула зі свого кубельця і раптом завмерла, вражена побаченим. Прямо попід вишнею бігла тоненька, ледь помітна стрічка талої води. Що? Невже, саме сьогодні Весна буде будити ріку? Ой! Точно! А я мало не проспала.

Я вистрибнула зі свого гніздечка і хутенько полетіла над землею за струмочком. Він, петляючи, біг геть із двору. Струмочок на мить зникав під тоненькою кіркою льоду, немовби ховаючись від мене, а потім вигулькував у новому місці і біг далі. Я навіть незчулася, як ми дісталися до річки. Вона була така сіра і непривітна, напевне, ще дуже сонна. Ріка зітхала, дивилася сонними очима відталої на Весну і знову тихо зітхала. Мені навіть на хвилинку здалося, що вона не бажає прокидатись.

Я підлетіла ближче і вмостилася на гільці старої верби. Ось-ось мала з’явитися Весна і розпочати свій танок. І справді. Не пройшло і кількох хвилин, як я побачила, що по кризі хтось іде. Це була дівчина дивної вроди у тоненькій зеленій сукенці і в таких же вишуканих черевичках. Вона радісно посміхнулася і почала танцювати. Весна, наче пливла, ледь-ледь торкаючись криги своїми черевичками. Вона танцювала так легко, так гарно, що я не змогла стримати усмішки.

Раптом, зовсім поруч, хтось тяжко зітхнув. І це тоді, коли Весна все пробуджує від зимового сну! Я озирнулася, але відразу нікого не помітила. Лише коли пильно придивилась, я побачила, що хтось прозорий ховається за стовбуром верби, притиснувшись чолом до кори. Він був схожий на зимові вітри, які мені доводилося бачити. Незнайомець не був помічником Зими, про це свідчило тонесеньке зелене вбрання. Але, в той же час, він не був підданим красуні Весни, адже не супроводжував її. Невже, це Той, що живе у вітах? Невже, це вітер-самітник, про якого ще вчора мені розповідав Краплик? Напевне, але чому ж він такий сумний?

- Привіт. – Я підлетіла ближче. – Мене звати Цвінька, а ти хто?

- Я, – він зітхнув і подивився на мене зеленими очима, – найнещадніший у світі вітер.

- Чому?

- Я Той, що живе у вітах і цим все сказано. Я не можу мандрувати світами разом з красунею Весною

- Чому? Адже ти – вітер!

- Я не можу злетіти у височінь разом з нею так, як це роблять її вітри. Я не можу дмухнути в обличчя зустрічному. Скинути з перехожого капелюха. А сонячні промені! Я не можу гратися навіть з ними…

- Почекай-почекай. Ти сам щойно сказав, що ти Той, що живе у вітах. Адже так?

- Так, але це нічого не змінює.

- Ще й як змінює! От скажи, а чи не ти шумиш у вітах?

- Я.

- А бува не ти даруєш прохолоду?

- Ну я, і що?

- А чи не ти бавишся із сонячними зайчиками серед гілля?

- Я… – він здивовано на мене подивився.

- А от скажи, чи не ти, бува, направляєш перші весняні промені на квіти і вони зростають швидше?

- Я…

Той, що живе у вітах розгублено подивився на мене зеленими очима. Здавалося, що він навіть і не замислювався над тим, яку важливу роль виконує з приходом Весни.

- Невже ти правду говориш?

- Так. – Я посміхнулася. – Ти маєш більше значення для весни ніж будь-хто інший.

- Ти справді так вважаєш?

Здавалося, Той, що живе у вітах ще й досі не наважувався повірити в мої слова. Він немов міркував, зважував…

- Звичайно. – Я знову посміхнулася.

- Ти дуже розумна птаха, Цвінько!

- Дякую. Ти можеш мандрувати за Весною у вітах.

- А й справді! – Радісно вигукнув Той, що живе у вітах. – Дякую тобі, Цвінько! До зустрічі!

- На все добре!

Я подивилася, як він прозорою тінню, перелітаючи з дерева на дерево, кинувся наздоганяти Весну, яка вже майоріла зеленим вбранням за обрієм. Так, дійсно прийшла Весна. Навіть Той, що живе у вітах засяяв від щастя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше