Оповідка, в якій у Цвіньки з’являється галаслива сусідка

Я прокинулась від блиску перед входом до мого кубельця. Мені так не хотілося прокидатися! Але я мусила, моя цікавість переборола сон. Я почистила пір’ячко і визирнула зі свого кубелечка. Гілочки моєї любої вишеньки ще тримали на собі нічну прохолоду, тому відразу розігнали мою сонливість. Пострибавши з гілочки на гілочку і вмившись ранковою росою, я струснулася і озирнулася в пошуках того, що привернуло мою увагу і розбудило цікавість. Проте, скільки я не озиралась, так і не знайшла нічого незвичного.

- Промінчику!

Я ледве помітило його серед листя сусідньої яблуньки. Чомусь я була впевнена в тому, що саме цей хлопчина може дати відповідь на моє питання.

- Привіт, Цвінько. – Він сонячним зайчиком переплигнув на мою любу вишеньку. – Ти вже прокинулась?

- Привіт, Промінчику. Так, мене розбудив якийсь блиск біля мого кубельця. Ти часом не знаєш, що це може бути?

- Блиск? – Промінчик задумливо подивився в блакитне небо, немов там шукав відповідь і раптом вигукнув. – Знаю!

- Що? – Я підстрибнула з цікавості.

- То напевне Белла Блік. Вона сорока. Веде рубрику новин на лісовому радіо.

- А що вона робила на нашому подвір’ї так рано?

- Цього я не знаю. Але ти можеш розпитати в неї сама. Пані Блік дуже охоча до розмов. Я чув, що Белла Блік зупинилася у старому горіхові. Я б тебе провів, але я маю допомогти Літі з вітерцями. Вони знову десь набешкетували.

- Гаразд, Промінчику. Передавай Літі від мене вітання.

- Обов’язково! – Гукнув мій товариш, зникаючи серед листя.

А вже через якусь мить там виблискували промені світанкового сонця. Такі теплі і лагідні, що я примружила оченята і навіть забула, що збиралася відвідати старий горіх.

- Ну що це таке?!

Я підстрибнула від несподіванки. Повз мене, мало не збивши мене з гілочки, хтось пролетів у чорно-білому костюмчику. Перед моїми очима знову щось блиснуло.

- Ну що це таке?

Зовсім поруч залопотіли чиїсь крила, і моя гілочка захиталася, приймаючи гостю. Я відкрила очі і здивовано подивилася на схвильовану сороку.

- Доброго ранку, – я була ввічливою пташкою, тому відразу ж привіталася. – Що трапилось?

- Здрастуйте. – Сорока пильно подивилася на мене. – Ви тут мешкаєте? – Вона перестрибнула ближче до мене, і на її білій кофтині блиснула брошка. Так ось що привернуло мою увагу!

- Так, мене звати Цвінька. – Я схилила голову, вітаючись.

- Белла Блік. – Сорока ще раз пильно подивилася на мене. – Ви тут усіх знаєте?

- Майже всіх. – Я насторожено схилила голівку. – А чому ви запитуєте?

- Це просто нечуване неподобство!

- Про що ви? – Я навіть трішки злякалася. – Що трапилось?

- Уявляєте?! Мені відмовили у зустрічі!

- Хто відмовив?

Мені стало цікаво, і я перелетіла ще на одну гілочку ближче до своєї співрозмовниці.

- Пан Плюскун. Ви знаєте такого?

- Звичайно, – я кивнула, підтверджуючи свої слова. – Пан Плюскун дуже поважний і гостинний бобер.

- Гостинний?! – Пані Блік так голосно верескнула, що я мало не впала зі своєї гілочки. – Та він не захотів зі мною навіть зустрітися! Уявляєте, він сказав, що я галаслива?!

- Уявляю, – я швиденько перелетіла на гілочку поряд, аби бути якомога далі від схвильованої сороки, що активно жестикулювала своїми крилами.

- Нічого подібного! Ну от скажіть, як він міг порівняти мене з дітьми? Від мене більше галасу?! Неподобство!

- Може, вам і справді потрібно було тихіше розмовляти? У пана Плюскуна і пані Сріблинки зовсім недавно з’явилися дітки.

- Що таке? – Пані Блік підстрибнула і замахала крильми. – Неподобство! Я тихо розмовляю!

- Пані Блік, – я ніяково переступила з лапки на лапку, ну от як мені їй сказати, що вона і справді дуже голосно розмовляє?

- Що таке?

- Може, якщо ви вибачитесь – пан Плюскун дасть згоду на розмову.

- Вибачитись?! За що?! Неподобство! Це мене образили!

- Цвінько!

Я підстрибнула, впізнаючи голос Промінчика, а через якусь мить я побачила його високо в небі на літньому вітерцеві. Пані Блік заклопотана своїм обуренням, здається, зовсім не помітила мого друга.

- Пробачте, пані Блік, я мушу вас залишити.

Не знаю, чи почула вона мої слова? Але у мене не було бажання перевірити. Повз мене пролетів вітерець і вмить підхопив на своє прозоре крило.

- Цвінько, що там у тебе за галас був?

- То – пані Блік.

- Ти все-таки полетіла до неї? – Промінчик здивовано подивився на мене.

- Ні, – я зітхнула, – пані Блік сама прилетіла. Я тепер навіть і не знаю, як мені повертатись до своєї любої вишеньки.