Оповідка, в якій Цвінька спостерігає прихід Осені і зустрічається з Багряником

Моя зустріч з Багряником відбулася досить несподівано. Ви запитаєте, хто ж такий Багряник? Це ще один мій добрий знайомий. І зараз я розповім, як він виглядає, аби ви мали змогу, коли раптом зустрінете його серед віт, передати від мене вітання. Так от, Багряник – це четвертий хлопчина, з яким мені довелося познайомитися ще на балу у матінки Зими. Отже, все по порядку.

Я сиділа на вершечку своєї любої старенької вишеньки і дивилася, як над далеким лісом піднімається сонце. На небі з’явилася багряна стрічка, немов намальована пензликом художника. А вже біля самого лісу вона здавалася синьою, а можливо, і фіолетовою. Раптом небо стало таким яскраво-блакитним, що я мимоволі замилувалася, і над землею розправила свої крила блакитноока Крилатка. Я вдихнула на повні груди і зрозуміла – Осінь!

Все довкола стало таким незбагненно гарним, що я затамувала подих. Небо чисте, аж прозоре. Здавалося, ще трішечки і відбудеться щось по-справжньому чарівне. Я не помилилася. Раніше мені тільки доводилося чути розповіді, буцімто в чарівниці Осені замість бистрокрилих вітрів і прудконогих коней є блакитноока Крилатка. І, уявляєте, я щойно в цьому впевнилась.

Із-за лісу, переганяючи сонячні промені, з’явилася Крилатка. Вона плавно летіла, то піднімаючи, то опускаючи велетенські крила, зіткані з пухнастих білих хмаринок. Говорили, що саме блакитноока Крилатка приносить і забирає Осінь.

Враз Крилатка змахнула прозорими крильми, мало не торкаючись землі, і почала опускатися. Мені навіть на мить здалося, що я бачу, як вона опускає голову. Я відчула на собі погляд блакитних очей. Хоча, можливо, мені здалося. Блакитноока Крилатка опустила одне крило так низько, що воно лягло на землю, немов туман. І тут я побачила чарівницю Осінь. Струнка дівчина з полум’яними косами і зеленими очима обережно ступила ще у вологу від нічної прохолоди траву. Вона погладила довгу білу і таку ж пухнасту шию. Крилатка примружила блакитні очі і задоволено затуркотіла, потім, відштовхнувшись, замахала крильми, відриваючись від землі.

- До зустрічі! – Гукнула Осінь і замахала рукою.

Блакитноока Крилатка щось просвистіла у відповідь і у кілька змахів зникла за лісом, забираючи з собою безмежну блакить неба.

- Які насичені кольори!

Я підскочила від несподіванки і подивилася на хлопчину в жовтенькому комбінезоні, на якому різними кольорами виднілись барвисті плями.

- Мої вітання, Цвінько! – Він скинув капелюшка з великою сонячною плямою. – Я – Багряник. Ти пам’ятаєш мене?

- Доброго ранку, Багрянику! – Я радісно підстрибнула. – Звісно пам’ятаю. Ми познайомились на балу у матінки Зими. Я не чула, як ти підійшов. Давно тут?

- На якусь хвильку раніше Осені. Мені подобається спостерігати за її блакитноокою Крилаткою. Вона приносить такі насичені кольори, що мені просто не терпиться помалювати.

- Ти малюєш? – Я здивовано подивилася на Багряника, а потім пригадала його плямистий комбінезончик і зніяковіла за своє дурне запитання.

- Та я просто обожнюю малювати! – Радісно вигукнув хлопчина підстрибуючи, і з його кишені випав малесенький пензлик у червоній фарбі. – Я зараз! – Вигукнув Багряник, і немов руде білченя, кинувся наздоганяти свого пензлика.

Мені тільки і лишилось, як спостерігати, як прудко він переплигує з гілки на гілку, не відриваючи погляду від свого пензлика. І як він так може? Зовсім не дивиться під ноги. Раптом Багряник підсковзнувся й упав з гілочки. Я так голосно зойкнула, що, мабуть, почули і в бобровій хатці.

- Упіймав!

Я швиденько полетіла на голос. Багряник лежав на великому вишневому листочку і притискав до себе пензлик. Він десь встиг забруднитися ще більше, але сяюча посмішка вказувала на те, що він в доброму гуморі.

- Уявляєш, - Багряник сів, так само притискаючи до себе пензлика, - іще б трішки і він би загубився в траві. А тоді все – вважай, що я його втратив.

- Чому? – я нарешті спромоглася видавити з себе хоч слово.

- А в траві мій пензлик можуть вкрасти миші.

- Миші? – Я здивовано подивилася на Багряника. – У цьому садку немає мишей. Тітонька Анна пильно за цим стежить.

- Чудово! А в лісі знаєш їх скільки? Ціле море!

- Справді?

- Звичайно! Одного разу велика миша поцупила мого улюбленого пензлика прямо з кошика. Уявляєш?

- Який жах! – Мені навіть уявити цю мишу було лячно, не говорячи вже про те, щоб зустрітися з нею.

- Отож. А зробити нового пензлика клопітно і дуже довго.

Я хотіла щось відповісти, як подув легесенький вітерець і приніс на своїх крилах голос Осені.

- Багрянику!

- Ой! – Багряник швидко підвівся на ніжки. – Я страшенно затримався. Вже Осінь кличе. Ще побачимось, Цвінько! – Гукнув хлопчина вже з вітрової спини.

- До зустрічі!

Я дивилась, як осінній вітер змахнув прозорими крилами, теж де-не-де брудними від фарби, і зник серед дерев, забираючи з собою і Багряника.