Незвичайні пригоди Цвіньки

Оповідка, в якій несподівано з'являється Промінчик

 

Я прокинулася від дивного відчуття – щось має відбутися. Але що саме? Пригадала! Багряник говорив, що чарівниця Осінь визвала художню спецслужбу і саме сьогодні вони мали завітати до лісу. Що це за така спецслужба, я навіть не уявляла, але обов’язково хотіла дізнатися. Тому відразу почистивши пір’ячко, випурхнула зі свого гніздечка в любій старенькі вишеньці.
Надворі було неймовірно тепло, я б навіть сказала, що трішечки спекотно. Я відчувала що трапиться щось неймовірне. Навіть тітонька Анна скинула свою в’язану кофтину і час від часу обмахувала себе величезним листком з капустини.
Що ж це таке?
Раптом повз мене пострибав пухнастий сонячний зайчик. Я здивовано завмерла. Звідки він взявся? Сонячний зайчик, мабуть, його це веселило, знову пострибав повз мене. І раптом я й справді почула, як він тихенько засміявся. А ви не знаєте, сонячні зайчики вміють сміятися?
Я знову почула дзвінкий сміх. Щось у ньому було знайоме.
- Промінчику? – Я здивовано подивилася на свого товариша.
- Привіт, Цвінько!
- Як ти тут опинився? – Я ніяк не могла повірити своїм очам, що навіть забула привітатися.
- Літа дозволила мені відпустку на кілька днів.
- Справді?
- Звичайно. – Промінчик весело посміхався. – Я прилетів забрати Вітерця. Його перевиховання вже закінчилося. Як він себе поводить?
Я замислилась. Останнім часом пустотливий Вітерець став якимось на диво тихим. Може, і справді перевиховався?
- Давай ти сам подивишся. Вітерець дуже зрадіє. Може, навіть знову почне пустувати.
- Гаразд! – Промінчик весело розсміявся.
- Полетіли? – Я підставила своєму другові крильце.
- Звичайно!
Промінчик хутко забрався мені на спинку, і ми полетіли до лісу шукати Вітерця. Але він сам знайшовся. Не встигли ми підлетіти і до перших дерев, як на нас налетів барвистий Вітерець. Він весело запищав і вмить скошлатив обох. Ми розтріпаним клубочком впали у пожовклу траву.
Дзвінкий сміх змусив нас принишкнути. У тіні дерев стояла Осінь.
- Багрянику, подивись, у нас гості! – вона весело посміхнулася.
- Доброго дня! – Промінчик миттю скочив на ніжки і галантно вклонився. – Як ваші справи, люба пані?
- Дякую, все йде, як було заплановано, Промінчику. Як долетів?
- Чудово. Літа просила мене передавати вам вітання і дізнатися, як проходить перевиховання Вітерця?
- Перевиховання? – Осінь дзвінко розсміялася. – Та він справжнісінький пустун! Хіба такого можливо перевиховати?
- Але ж…
- Все гаразд. – Осінь лагідно посміхнулася. – Вітерець був слухняним. Добре, що ти прилетів, Промінчику, а то я вже не знала, що мені робити з твоїм другом.
- Що трапилось? – Промінчик схвильовано подивився на принишклого Вітерця.
- Нічого жахливого, просто Вітерець засумував за домівкою. До того ж, у на скоро з’являться холодні вітри.
- Так я можу забрати Вітерця?
- Звичайно. – Осінь посміхнулася. – Але ви зараз мої гості. До того, як появляться холодні вітри, ви залишитесь тут. Промінчику, вважай, що ти на канікулах. Забирай Вітерця, нехай він розімне крильця.
- Дякую. – Промінчик радісно посміхнувся і підморгнув Вітерцю.
Через хвилину вони з радісним сміхом зникли в блакиті осіннього неба. Осінь лише посміхнулася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше