Оповідка, в якій Нюшик говорить: "До весни!", а від Мерзлика приходить зимовий лист

Осіннє свято тривало майже тиждень. Маленькі помічники Осені старалися з усіх сил, і вона лишалася задоволеною. Як вдячність чарівниця дарувала розкішну сонячну погоду. Було тепло і затишно.
Нарешті настав той день, коли Осінь задоволено посміхнулась і кивнула головою. Робота художників закінчилася, і вони пороз’їжджалися по домівках ще звечора. Багряник, взявши одного із вітрів, полетів десь відпочивати, а я – повернулася до свого гніздечка.
Наступного ранку, прокинувшись і вилетівши зі свого гніздечка, я затамувала подих. Все довкола було вкрите розкішним золотом. Маленькі помічники добре постаралися, і я, будучи заклопотаною, цього не помічала. А зараз була просто приголомшена, переводячи погляд від одного дерева до другого і милуючись різнобарвними листочками.
Облетівши всі дерева у своєму садку, я попрямувала до лісу, де ми домовилися зустрітися з Нюшиком. Він збирався проспати до самої весни і хотів зі мною попрощатися.
Знайшла я свого приятеля біля його нірки. Їжачок уперто сопів і перевіряв, чи справді все гаразд і він може йти спати.
- Привіт, Нюшику! Я не спізнилась?
- Привіт! – Їжачок шмигнув своїм носиком.
Не дивлячись на те, що повітря було ще теплим, Нюшик почав мерзнути, тому з іще більшим завзяттям усе перевіряв.
- Ти все вже перевірив, не хвилюйся, - я перелетіла на сусідню гілочку.
- А я й не хвилююсь, - Нюшик знову шмигнув носиком. – Просто хочу ще раз у цьому впевнитись.
- Зрозуміло. Нюшику, тобі потрібна моя допомога?
- Ні, я вже закінчив. Тепер я впевнений, що все в порядку.
- Звичайно, ми ж з тобою не один раз все перевірили.
Нюшик знову шмигнув носиком і затупцював на місці, немов не міг вирішити, що йому робити далі.
- Ну, все, - їжачок зітхнув. – Відчуваю своїми п’ятками, що це останні теплі дні. А я щось став зовсім мерзлякуватим.
- Не хвилюйся, Нюшику, я попрошу Мерзлика добре подивитись за твоїм домом.
- Дякую, Цвінько. Ну, тоді до весни.
- До весни! Солодких снів!
Нюшик помахав мені лапкою, шмигнув носиком і потупцював у своє кубельце. Він щось довго там шурхотів, закриваючи вхід, а потім притих, напевне, скрутився клубочком і заснув.
Я хотіла вже було летіти, коли почула поруч чиїсь кроки.
- Ось ти де!
До мене тихесенько підійшла Осінь в такому ж розкішному вбранні, як і все довкола.
- Я прийшла побажати Нюшику солодких снів.
- Он воно що, - Осінь лагідно посміхнулася. – У мене для тебе лист, Цвінько.
- Лист? – Я здивувалася, хто б міг мені написати листа?
- Так, зимовий лист від Мерзлика. Холодні вітри щойно принесли його.
- Від Мерзлика?! – Я здивовано підстрибнула, мало не впавши з гілочки.
- Звичайно, - Осінь посміхнулася. – Напевне, він скучив за тобою. Тримай.
Я обережно взяла в лапку пожовклий листочок, скручений у трубочку. Він покритий тонесенькою кірочкою приморозі із печаткою з маленького шматочка крижинки.
Обережно розламавши печатку, я розгорнула крихкого листа.
«Привіт, Цвінько!
Як справи? Ми скоро зустрінемось. Чарівниця Осінь запросила матінку Зиму до себе на гостини. Я страшенно радий! Матінка Зима планує провести решту відпустки у ваших краях. Так що скоро побачимось! Мерзлик».