Глава 10. В особняку у сноба

Два місяці по тому

17 грудня 2008р.

Залишитися осторонь від розслідування Женя не зміг. Він все ніяк не міг змиритися з думкою, що Олени більше немає, і хотілося, щонайменше, дізнатися, що за мерзотник влаштував пожежу в її будинку. Він зголосився поїхати до Едуарда Андрійовича, дізнатися, що за інформація така особлива, через яку людей вбивають.

Про те, де знаходиться офіс Олени, Женя знав, правда, переймався, що потрапити до її начальника буде не так-то просто. Продзвонити б заздалегідь, але ж зірвався вже, та й не міг сидіти в кімнаті, стіни тиснули, не даючи вільно дихати. Ось і помчав...

Мороз обдав колючою свіжістю, вітер сколихнув копицю давно не стриженого волосся, і Женя поспішив сховатися за тонованими вікнами свого Опеля.

Так вийшло, що з Едуардом Андрійовичем він зіткнувся біля входу в офіс. Той навіть упізнав його і перший гукнув, простягаючи руку.

– Співчуваю, Женю. Для всіх нас... – здавалося, він був схвильований і не міг говорити. Перервав фразу. – Що відомо про причини пожежі, може, чув? А то менти мовчать, немов води в рот набрали.

Проігнорувавши «ментів», Женя дістав посвідчення і простягнув Едуарду Андрійовичу.

– Я не зовсім в особистій справі, – він тільки зараз згадав, що на дачі в Олени представився Едуардові Андрійовичу її нареченим. – Ми можемо поговорити наодинці?

Охоронці залишилися в приймальні, а Едуард Андрійович жестом вказав відвідувачеві куди присісти.

Женя машинально обвів поглядом кімнату – професійна звичка, вироблена ще в університеті й покликана швидко накидати перші штрихи при складанні психологічного портрета. Ось і тепер, тільки-но глянувши на оздоблення кабінету, він міг би вже багато розповісти про начальника Олени, лише зараз йому точно було не до цього. Думки крутилися виключно навколо неї, раз по раз аналізуючи деталі трагедії, та й сам Едуард Андрійович відразу перейшов до справи:

– Чесно кажучи, я не розумію, чому правоохоронні органи... наскільки я знаю, в будинку була несправна проводка.

– Едуарде Андрійовичу, річ у тім, що Олену вбили, і відкрито кримінальну справу.

– Що?

– Двері в кімнату, – продовжив Женя, – виявилися замкненими зовні, тільки тому вона не зуміла вибратися. Не було ніякої несправної проводки. Був підпал.

«Стоп! А чому в кімнату? Не зрозумів...» – Женя задумався. За документами, що переглядав з ранку, тіло було виявлено в кухні. Виходить, це він наплутав. Просто Женя вважав, що в ту хвилину, коли почалася пожежа Олена перебувала в спальні. Він же розмовляв з нею, розбудив своїм телефонним дзвінком. Чому йому здавалося, що розмовляючи з ним, Олена не підіймалася з ліжка?

Женя зрозумів, що відволікся і підняв очі на Едуарда Андрійовича, але той теж перебував в розгубленості, не знаючи, що сказати.

Із заціпеніння його вивів дзвінок комутатора.

– Жени всіх, – вигукнув він секретарці, – я зайнятий! Так! Я знаю, що у мене призначена нарада! Я зайнятий, нехай чекають!

Куди ж подівся той веселун, з яким Женя знайомився на дачі? Хоча, чому дивуватися? Новина, яку він приніс цій людині, не особливо сприяє веселощам. До того ж...

– Едуарде Андрійовичу, – вирішив перевірити свою здогадку Женя, – ви ж знали про те, що Олені погрожували?

Едуард Андрійович кивнув.

– Так. Я відразу запропонував їй охоронців, але вона відмовилася. Старий дурень! Треба було наполягти на своєму! Або не казати їй, а людей приставити... – в серцях Едуард Андрійович стукнув по столу.

– Скажіть, – Женя ж не просто так сюди прийшов, – чого саме хотів шантажист, який погрожував Олені? Що за інформація?

Пронизливий погляд у бік Жені, якась частка секунди, і він знову колишній. Відповідати на запитання Едуард Андрійович не став.

– Послухайте, а з чого ви взагалі взяли, що смерть Олени пов'язана з тим шантажем?

– Едуарде Андрійовичу, це перше, що спадає на думку. Звичайно ж, ми будемо розбиратися і перевіряти інші варіанти, я і хотів дізнатися, чим ще займалася Олена?

Едуард Андрійович перебив його:

– Юначе, чому мені здається, що ви, як її наречений, мусити і так все знати та бути проінформованим про її справи й контакти.

Женя прийняв докір на свою адресу. Навіть якщо і не брати до уваги те, що він не був її нареченим, міг, ні – мусив! – поцікавитися її справами.

– Я питаю вас про робочі справи, – він змінив ракурс розмови у трохи інше річище, – Олена ніколи не розповідала мені про них. Тож, як щодо шантажу?

Здається, настільки нав'язливий інтерес саме до цього питання не сильно подобався Едуарду Андрійовичу, але він намагався стримувати себе. Що ж там таке?

– Розумієте, Євгене, річ у тім, що я, всі ми, не можемо зрозуміти, чому шантажиста зацікавило саме це питання. Може, тому і загрозу Олені ніхто не сприйняв серйозно. Ні, вона, звичайно ж, злякалася, мені розповіла, заявила, що відмовляється від проєкту, але особисто я сприйняв все це, як жіночу істерику. Вирішив не форсувати події та дати їй час оговтатися. Мені складно собі уявити, що її могли вбити через це.