Глава 12. Провальні переговори

11 жовтня 2008 р.

– Проєкт некомерційний, – почала Олена. – Мета – благодійність. Можливо ви знаєте, в області є музей рідкісних видань. На початку двадцятого століття це була садиба поміщика Старостова. Людиною він був багатою, зібрав колекцію книг, виданих у шістнадцятому – вісімнадцятому століттях. Під час революції сім'я виїхала за кордон, а оскільки всі збори робилися поспіхом, то колекція, здебільшого, залишилася в маєтку.

Серед нових мешканців маєтку опинився молодий учитель. Це саме він виявив звалені у підвалі фоліанти та доповів про це владі. Привертати увагу до колекції довелося довго – часи неспокійні, не до того, але, попри це, більшу частину книг йому вдалося зберегти, відбиваючись від прагнення сусідів топити ними печі. Авторитет учителя допоміг. Музей в садибі організували вже після Другої Світової війни.

Спочатку дев'яностих владі знову стало не до музею. Як не намагався директор, син того самого вчителя, привернути увагу до експонатів, розповідаючи про те, що їм потрібні спеціальні умови утримання – результату не було. Кілька місяців тому працівники музею вийшли на мого начальника з проханням про допомогу. Едуард Андрійович не відмовив, але, оскільки звик все робити ґрунтовно, то почалося спонсорство з капітального ремонту садиби. Думка створити гучний проєкт з’явилася вже пізніше. Звідси й інтерес до вашого магазину. У вас є те, чого немає в інших антикварних крамницях.

Ми хочемо не просто зробити урочисте відкриття музею, але ще і привернути увагу новинками. Нехай і таким чином, завдяки оренді експонатів. Що ви на це скажете?

Весь час, поки Олена говорила, Гліб Віталійович сидів, привільно розвалившись у кріслі, і майже не ворушився. Він злегка відсунувся від столу, закинув ногу на ногу і лише покручував в руках запальничку. На якусь мить Олені навіть здалося, що йому нудно сидіти з нею і вислуховувати все, що вона розповідає, тільки дівчина постаралася відкинути такі думки – нема сенсу породжувати в собі невпевненість.

– Що я на це скажу? – Гліб Віталійович змінив позу – опустив ліву ногу, а наверх закинув праву, а ще перекинув запальничку, з лівої руки в праву. Корпус блиснув, відображаючи промінь світла. Золота вона у нього, чи що? – Ви ж ще і не підійшли до суті питання. Ви не сказали, що я з цього отримаю, не сказали, яке місце відведено мені у вашому проєкті, крім ролі орендаря, яким чином збираєтеся забезпечувати цілісність моїх експонатів… Що ви хочете, щоб я сказав? Моя відповідь вам не сподобається. Ви продовжуйте, а я послухаю.

– Хм, – Олена усміхнулася, – мені здавалося, що обговорювати деталі має сенс, якщо ви не проти, в принципі...

– А якщо проти? Олено Ігорівно, якщо в принципі, я проти й навіть можу пояснити чому, ви що, розвернетеся і дасте мені спокій? В такому випадку, на все добре, Олено Ігорівно, нашу зустріч можна вважати закінченою.

Олена завмерла, він що серйозно? Та ні, не може цього бути! Так не ведуться переговори!

«Ось так і закінчилася безславна кар'єра генерального директора... – прозвучало всередині й від цього голосу Олена отямилась. – Е, ні!»

– Ви маєте рацію, дати вам спокій я просто не зможу.

Гліб Віталійович зітхнув.

– Викладайте вже все, як є.

– Ми пропонуємо вам десять відсотків від вартості кожного експоната за оренду, повідомляємо про вас, як про власника колекції, люб'язно наданої на виставку, просимо проконсультувати в питаннях організації безпеки, але виконання робіт і технічний супровід беремо на себе…

– Ні, ну ви молодці! – нечемно перебив її співрозмовник. Олені навіть здалося, що на його обличчі відобразилося щире обурення. З чого б це? – Я ще мушу розповісти вам про свою систему безпеки?! Це ви вигадали чи начальнічек напоумив?

– Що? – втретє за зустріч Олена не відразу знайшлася, що сказати.

– А чому ви дивуєтеся, Олено Ігорівно? У мене будь-який експонат на цілий статок тягне, тож я маю повне право засумніватися в чесності ваших намірів. Не переживайте, це нормально.

– Мені здається, – Олена ковтнула ком в горлі, що утворився після його слів, – що це питання не є принциповим і можна вирішити його іншим способом, так, щоб чесність наших намірів ви не могли поставити під сумнів. Я можу і сама розібратися з тим, як влаштувати систему безпеки. Просто вважала, що з вашою допомогою, буде надійніше, хоча б тому, що ви знаєте, яка саме система захисту найкраща, і зовсім не збиралася грабувати потім ваш магазин!

Так, Олена обурилася. Вона тримала себе в руках, але видно недостатньо. Гліб Віталійович хитро примружившись і схиливши голову на бік, спостерігав за нею, навіть свою запальничку крутити перестав.

– У вас обличчя фарбою покрилося, – витримавши паузу і розділяючи кожне слово мовив він, ледь посміхнувшись.