Глава 18. Погрози та легенда

15 грудня 2008 р.

Перший дзвінок з погрозами пролунав уже наступного дня. Втім, Олена не звернула на нього увагу, і навіть не відразу ідентифікувала, як такий.

– Даниленко Олена Ігорівна? – запитали після того, як вона прийняла виклик.

– Так, це я. Назвіться, будь ласка, – ніколи не любила ось такої безпардонності. Ти дзвониш, питаєш конкретну людину – представся, перш ніж ставиш питання сам!

– Моє ім'я вам ні про що не скаже. Олено Ігорівно, мене дуже цікавить колекціонер, що надав в оренду експонати для вашого проєкту. Хто це?

– Подібна інформація не підлягає оприлюдненню, – відрізала Олена та скинула виклик.

Вона відразу налаштувала на мобільному телефоні переадресацію. Тепер дзвінки з невизначеним номером йтимуть до її секретарки, а вона без того, щоб дізнатися, хто саме телефонує, з'єднувати не стане. Врешті, їй є чим займатися у житті, і нема часу відповідати на всі безглузді розмови.

Коли пролунав той дзвінок, Олена копалася в Інтернеті, розшукуючи відомості про Книгу могутності. Треба ж з чогось починати! Пошуковик відгукнувся. На запит Олени з'явився список, де її закликали почитати уривок графомана, викладений на самвидаві, роман-фентезі з однойменною назвою. Інтернет-магазин Озон пропонував купити Книгу могутності Раокріома – ніби як відомого мага, який вивчає трансільванську магію. А також ще один сайт чаклунства дає витяги з Вавилонської Книги могутності, мабуть, і все. Навряд чи хоч щось з цього підходить. Якщо книга продається на Озоні, нема жодного сенсу ганятися за нею в антикварних лавках.

Ще година пошуків в інеті не дала жодного результату. Олена намагалася заглибитися, в пошук, додаючи «антикваріат», «старовину», «рідкісні видання» і нуль.

Тож, як не прикро, а Інтернет – це була марна трата часу. Якщо, як і передбачає Едуард Андрійович, у Гліба Віталійовича і справді є ця книга та вона щось надзвичайне, то, з огляду на таємничість, якої дотримується Гліб Віталійович, згадок про неї в Інтернеті просто не буде. Так, звісно, можна було відразу про це здогадатися, тільки Олена хотіла для початку хоча б в загальних рисах дізнатися, про що йдеться, що за цінність така, і чому навколо неї стільки таємничості.

Олена взяла телефон і домовилася про зустріч з директором музею. Радіонов Арсеній Маркович був відомим мистецтвознавцем і реставратором, що спеціалізується виключно на книгах. Дівчина подумала, що зможе у нього бодай щось дізнатися про книгу.

У музеї було повно відвідувачів. Все-таки помпезне відкриття не минуло дарма. Попри віддаленість – люди зацікавилися. Хоча, другий день після відкриття, подивимося, що буде далі...

– Книга могутності, кажете? – він постукував пальцями по столу.

Олена кивнула. Вона сиділа в кабінеті Арсенія Марковича, в кріслі навпроти нього. Капітальний ремонт музею не обійшов стороною і кабінет директора, а ось меблі міняти він відмовився на відріз:

– Я звик, розумієте, мене тут все влаштовує, знаю, де, що лежить, та й не в моєму віці затівати з перестановками.

Так і вийшло, що у світлому кабінеті з ідеально прошпакльованим стінами і стелею, новим вікном і дверима, легким запахом фарби, стояв важкий масивний стіл, стільці ще радянського зразка, обтягнуті дешевою, неабияк потертою тканиною, і книжкові шафи зі скляними дверцятами.

– Розумієте, Олено Ігорівно, – почав Арсеній Маркович, – усю історію людства Книга могутності, як така назва праці, зустрічається неодноразово, в різні історичні епохи в різних культурах. Людство завжди тягнулося до влади, до могутності, тяжіло до вершин світового панування. Але, наскільки я розумію, вас зацікавила якась особлива історія? Яка?

Олена знизала плечима.

– Я ще сама не знаю, що шукаю. Але, швидше за все, йдеться про щось маловідоме, таємниче. Щось таке, про що немає згадок у підручниках з культурології, розумієте?

Арсеній Маркович замислився на якийсь час, а лише потім кивнув.

– Так я відразу і подумав. Але в такому випадку, боюся, що розчарую вас, тому що мова піде про легенду.

«Легенда! Ще краще! Може, простіше було б відразу на місяць?»

– Легенда, – продовжив Арсеній Маркович, вивіряючи кожне слово, – згідно з якою існує книга, власник якої може отримати могутність, незрівнянну могутність, що дарує панування над всім світом. – Олена слухала, не перебиваючи. – Про саму книгу нічого особливо невідомо – ні хто став автором, ні коли вона була написана. Перша, згадка про неї зустрічається у джерелах 16 століття. Голландський алхімік Йохансен, здається... – він зробив паузу, розвернувся до шафи за своїм столом, дістав звідти книгу і почав гортати. – Так, Йохансен ван Реве, якимось чином роздобув цю книгу і намагався, слідуючи її порадам, домогтися всемогутності, панування, але сталося з ним одна неприємність, – оповідач замовк на якийсь час.

Чомусь Олені здавалося, що він продумує кожне слово, перш ніж озвучити його. Чому вона раніше не помічала за його вимовою такої особливості?