Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 5. Нік

  Мені сниться сон: ми з батьком знаходимося в кабінеті ректора. Крізь вікна яскраво світить сонце, і все навкруги райдужне та прекрасне. Ректор радісно дивиться на мене.

-  Вітаю Вас, мій любий Нікіта, з тим, що Ви полишаєте наш університет! – з посмішкою на обличчі промовляє він, вручаючи мені документи. – Я безмірно щасливий за Вас! Нарешті Ваш кошмар скінчився! Я пишаюся тим, що Ви зуміли так довго протриматись!

- Спасибі, вам, спасибі! – щиро каже мій папа, потискаючи ректорові руку. – Нарешті я перестану спонсорувати ваш клятий університет та витрачу ці гроші на захоплення мого коханого синочка! Я так ним пишаюся! Він же тапер стане справжнім бродячим артистом, можна сказати, Бременським музикантом! Який же я щасливий!

  Я стою мовчки, широко усміхаючись, насолоджуюся моментом та не вірю своєму щастю.

 

  Ми з папою виходимо з універу та прямуємо до автобуса, поруч з яким зібралися всі мої друзі, причетні до гурту. Автобус обклеєний нашими фотками з концертів та величезними надписами “The Wild Hearts”. Нехай усі знають, хто їде в цьому автобусі! А ми, будьте певні, об’їдем на ньому з гастролями весь світ!

  Поруч з автобусом стоїть батьків мерс.  З нього виходить водій і, по сумісництву, охоронець – двометровий амбал Ростислав. Батько віддає йому команду:

- Ростік, підпалюй!

  Ростік дістає із кишені запальничку, відкриває її та кидає на землю. Там в напрямку будівлі університету тягнеться калюжка бензину. Бензин загорається, і вогонь починає швидко переміщуватись. Ми стоїмо, загіпнотизовані видовищем, і на наших задоволених обличчях виблискує світло від полум’я, в якому палає універ. Нарешті я, чорт забирай, щасливий!

 

***

  Зі сну мене вириває голосний звук пісні “Numb” Linkin Park. Неохоче повертаюся до сірої реальності, усвідомлюючи, що це волає мій айфон. Шукаю його очима, але потім відчуваю вібрацію у кишені джинсів, та розумію, що дзвінок лунає звідтіль. Просовую руку в кишеню та дістаю телефон. На екрані висвічується ім’я Кості. Хто б сумнівався, шо це він. Мабуть, хвилюється, шо я спізнюся в універ.

- Доброго ранку, бро. Дяки, шо розбудив, - промовляю хриплим голосом й тисну відбій.

  Потягуюся в ліжку, але не спішу підриватись, насолоджуючись спогадами про приємний сон та жалкуючи, що йому не судилося збутися.



Ірина Гранч

Відредаговано: 16.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись