Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 16. Ніколь

  Я прийняла гарячий душ та переодягнулася. Нарешті моє тіло сухе та не липке. В домашньому теплі і затишку я нарешті змогла розслабитися. Сидимо на кухні та їмо гаряче м’ясне печеня. Як же смачно готує моя тьотя! Напевне, Майя вважає так само, бо їсть мовчки та з апетитом.

- Ну й деньок в вас сьогодні, - говорить тьотя, спостерігаючи за тим, як ми жадібно поглинаємо їжу. – В наш час теж всяке бувало.  Та, все одно, ми якось шанобливіше ставилися один до одного. Вам, до речі, дівчатка, також не завадило би навчитися реагувати менш емоційно та ігнорувати кривдників. Ви ж дівчата! Повинні мати гідність! Отож, не уподібнюйтеся тим, з кого не хотіли би брати приклад!

  Ми з Майєю кидаємо одна на одну присоромлені погляди. Дійсно, ми обидві повели себе не самим гідним чином.

- Що було, те було, - кажу я. – Для нас обох це стане уроком. Але тепер, тьоть Олічка, Ви розумієте, що я просто не могла лишити Майю одну в такій жахливій ситуації? Особливо після того, як вона мене врятувала.

- Та годі тобі… - ніяковіє Майя.

- Нікоша, ти правильно вчинила, - говорить тьотя, і звертається до гості. – А ти, дитинко, не соромся, будь як вдома. Нас зовсім не обтяжить твоя присутність. Поживеш тут трохи, поки все не владнається.

- Величезне спасибі! – відповідає та. – Навіть не знаю, як вам віддячити… Сподіваюся, я не затримаюся надовго.

- Не думай зараз про це, - каже тьотя. – Дівчатка, ви, мабуть, так вимотались за сьогодні. Може, хочете лягти трохи раніше? Я піду, постелю тобі, Майя.

- Я Вам допоможу, - відповідає та і встає з-за столу.

  Обидві виходять з кухні. Я лишаюсь сама, і в цей самий момент у мене дзвонить мобільник. Це Маріна.

- Алло! Ніка! З тобою все гаразд?! – починає торохтіти вона, щойно я беру слухавку. – Я тобі дзвонила, дзвонила… Я в шоці! Коли ти встигла вплутатися в неприємності?! Вони тебе підстерегли в туалеті після того, як ми попрощалися у буфеті?! Ох, же мерзотні тварюки! Я би їх порвала!

- Тихіше, тихіше, зупинись на секунду. Звідки ти знаєш про те, що сталося? – дивуюсь я.

- Як звідки? Все з того ж самого чату!

- Блін, я про нього зовсім забула…

- Ти уявляєш, - продовжує Марінка. – Ця курка, що тебе попереджала в туалеті, виклала відео!

- Прошу тебе, позбав мене від подробиць. Не хочу слухати про те, як мене там, в прямому та переносному сенсі, поливають брудом другий день поспіль! І взагалі, я візьму та видалюся з того дурного чату! Я не мазохістка, щоб кожного дня читати про себе гидоту!

- Гаразд, пробач! Просто я так розхвилювалася! Адже ми з Катькою могли піти з тобою в ту злощасну вбиральню, і ця стерво не мала би змоги тебе принизити! Ніка, пробач, будь ласка! Ми з Катюхою тобі дзвонили, але в тебе не було зв’язку! Я ледь не зійшла з розуму від хвилювання!

- Маріш, тобі нема за що вибачатись. Хто ж знав, що таке трапиться. Та й на цьому мої пригоди не скінчилися.

- Що?! Шо іще сталося?!

- Слухай, у мене зараз зовсім нема сил говорити про це. Давай я завтра в універі все вам розповім. Хочу вже піти лягти. Змучилась дуже…

- Ну добре, - засмучується одногрупниця. – Не буду тебе напрягати. Відпочивай. Але завтра все розповіси!

 

***

  Тьотя Оля постелила Майї в моїй спальні на розкладному кріслі. До речі, зручна штука, – місця займає мало, а коли треба, перетворюється в повноцінне спальне місце.

  В кімнаті горить нічник, розсіюючи м’яке тепле світло. Ми з Майєю лежимо кожна у своєму ліжку, щільно загорнувшись у ковдри.

- Ну що, тобі трохи полегшало? – запитую я.

- Навіть не знаю, - відповідає та печально. – Ніяк не можу забути цю картину. Двоє людей, котрим я довіряла, настільки огидно зі мною вчинили! Невже не можна було просто розповісти про те, що між ними відбувається? Про те, що вони мають почуття одне до одного?! Нашо було робити все в мене за спиною?!

- Може, вони боялися наслідків? Остерігались твоєї реакції?

- Моєї реакції їм точно не вдалося уникнути! – нервово сміється дівчина. – Якшо побачиш в універі дівку з фінгалом під оком, знай, це моя сусідка Ліза… Хоча вона, мабуть, пару деньків прогуляє…

- А ти не боїшся, що вона на тебе наскаржиться?

- Я про це думала. Але Лізка, хоча і сволота, але не остання. Гадаю, вона почуває себе винуватою переді мною. Та й Славі я добряче вмазала. Тож йому буде соромно зізнаватися в тому, що якесь там дівчисько наваляло дівчині та хлопцю, а той навіть не зміг цьому перешкодити.

- Ти – страшна людина! – жартую я. – А з вигляду-то й не скажеш, симпатична дівчина.

- Я хоч і боєць, та все ж не мужик. Це все стереотипи, ніби спортсменки, шо займаються єдиноборствами мають бути мужикуватими.

- А ти давно займаєшся? І чому саме єдиноборства?

- В мене є два старших брата. Батьки постійно були на роботі, а я – під опікою братів, - розповідає Майя. – Вони займалися боксом, а мене брали з собою. В тій самій будівлі був зал гімнастики, куди мене відводили. Але я постійно тікала подивитися, як тренуються брати. Пізніше, коли мені було років одинадцять, брати змінили секцію й почали займатися змішаними єдиноборствами. Думаю, можна тобі не пояснювати, шо я й так була піднатаскана в цьому виді спорту, бо вдома у нас без бійок не обходилося. Одного разу набралася хоробрості сказати батькам, шо хочу ходити тренуватись з братами. Ось так і розпочалось.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше