Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 18. Ніколь

  Ми з Майєю домовилися зустрітися після пар на ганку, аби разом поїхати додому. Коли я виходжу надвір, вона вже чекає на мене.

- Як минув твій день? – цікавлюся я, поки ми йдемо до парковки.

- Добре, - відповідає Майя. – А твій як? Цього разу без пригод?

- Сьогодні все порівняно спокійно. За виключенням того, що тепер я знаю, де мої ключі від квартири. Вірніше, у кого вони.

- І в кого ж?

- А ти спробуй здогадатися.

- Невже у Ніка? – з першої ж спроби влучає в ціль моя новоспечена подруга.

- Бінго! – коментую я. – Він сказав, що поверне ключі, але згодом. А я відповіла, що в такому разі, може залишити їх собі на пам’ять!

- А тьоті шо скажеш?

- Якось викручусь. Може, вона й не спитає….

 

Але змовчати про те, де насправді ключі, стає зовсім непросто. Повернувшись додому, мені доводиться знову дзвонити у двері, і, звичайно ж, тьотя цікавиться, чи не знайшла я ключі. Мені дуже соромно брехати, але я не хочу, щоб вона хвилювалася, тому кажу напівправду:

- Тьоть Олечко, мені здається, я їх загубила… Вибачте…

- Це, звичайно, не страшно, - говорить родичка. – Але доведеться викликати майстра, щоб замінив замки у дверях. А то що, як ключі в тебе вкрали у транспорті. Крадій міг простежити, де ти живеш… А потім залізе в квартиру та пограбує.

  Блін, я і не думала, що тьотя може все так витлумачити…

- Ви не хвилюйтесь так сильно! Не думаю, що ключі в мене вкрали, - намагаюся заспокоїти тітку. – Може, я погано шукала. А, може, я їх тоді в роздягальні згубила. Я попитаю у прибиральниць. А Ви поки не спішіть міняти замки.

- Ну, гаразд. Ти завтра пошукай, а якщо не знайдуться, тоді викличу слюсаря. Дівчатка, мийте руки та проходьте одразу ж на кухню!

  Майя кидає на мене вдоволений погляд, промовляючи одними губами «спасибі вам, люди добрі!», і я прискаю зо сміху, відволікаючись від теми ключів та перемикаючись на аромати їжі, що доносяться з кухні.

 

 

 Наступного ранку, по дорозі на навчання, ми домовляємося про те, що після пар я поїду додому сама, тому що Майї треба на тренування, а потім вона планує заскочити у гуртожиток, щоб забрати свої речі.

  Ми виходимо з машини й прямуємо до універу. Трохи в стороні, не доходячи до ганку, я помічаю білявку, котра влаштувала мені засаду в туалеті. Вона теревеняє зі своїми подружками, серед яких є й та, що пролила на мене в столовці чай, а тоді запропонувала запрати рукав. Підступні зміюки!

  Підходимо ближче, і я мимоволі напружуюся, очікуючи почути  підколки в свій бік, але помічаю, як Майя кидає загрозливий погляд на моїх кривдниць, і ті, на мій подив, замовкають і навіть відвертаються, роблячи вигляд, ніби не помічають нас.

- Дивно. Я очікувала почути купу насмішок й знущань… А вона поводить себе так, ніби мене не знає… - кажу я та з підозрою дивлюся на Майю.

- Може, в цієї стерво нарешті прокинулася совість? – як ні в чім не бувало, відповідає та.

- Не схоже, що вона в неї є.

  Подруга знизує плечима:

- Може, у неї вичерпалися ідеї того, як можна над тобою познущатися? А, може, з’явився новий об’єкт для знущань.

- У другий варіант мені віриться більше… - кажу я та продовжую після паузи, - Та я помітила, як ти на неї дивилася. Ви знайомі?

- Вчора познайомилися, - недбало кидає Майя.

  Я здивована та дещо обурена. Майя бачила відео в чаті і знала, хто влаштував мені пастку.

- Чому ж ти мені про це не розповіла? – з образою в голосі запитую я.

- Чесно кажучи, я не збиралася розказувати, - відказує дівчина, але тоді помічає мій вираз обличчя та пояснює. – Я не хотіла, щоб ти засмучувалася ще більше. Громов і так тобі кожен день квести влаштовує… Коротше, вчора у туалеті я знаходилася в кабінці, й почула, як дві курки тебе обговорювали. Я причаїлася, щоб вони думали, ніби нікого нема, та підслухала їхню розмову. Так от, ця стерво, її, до речі, звуть Ксенія, плакалась подрузі, що Нік визвірився на неї через те, що вона лізе в його справи. А він їй, вочевидь, дуже сильно подобається. І тепер вона звинувачує  в  усьому тебе. Хвалилася перед подружкою, що придумає, як провчити тебе жорсткіше. От я і не стрималася. Вийшла з кабінки і трішечки покрутила її білі рученьки. Коротше кажучи, налякала її фізичною розправою. Пообіцяла влаштувати темну, якшо вона ще хоча б раз до тебе торкнеться.

- Господи, Майя! – ахаю я. – Може, не варто було? В тебе можуть бути проблеми!

 - Та не хвилюйся, я ж не била. Просто трішечки налякала. А то хто його зна, шо вона ще може придумати…   Хай знає, шо за тебе є кому заступитися. Бачиш, он тепер, хоч до рани прикладай.

  Я кидаюсь Майї на шию та міцно обіймаю. Лишень справжній друг міг так вчинити. Я неймовірно їй вдячна.

- І хоч я не схвалюю насильницькі методи, але все одно, величезне тобі спасибі!

- Ноу проблем! – посміхається Майя. – Це нормально – захищати своїх друзів.  

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше