Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 47. Ніколь

  Сказати чесно, коли хлопці казали про свій гараж для репетицій, я уявляла невеличкий гараж у приватному секторі, або ж один із сотень одноманітних гаражів на стоянці. Але Костя привозить нас в промисловий район, що охороняється, та зупиняється коло величезних воріт цегляної будівлі, котра більш нагадує частину старого заводу, аніж звичайний гараж. Поруч з воротами припаркований мотоцикл Нікіти, тож сумнівів нема, ми приїхали за адресою.

   Виходжу з машини, здивовано оглядаючись по сторонах, і тепер помічаю в воротах будівлі ковані металічні двері, пофарбовані в чорний колір. Артем береться за їхню ручку, виконану у формі черепа та відчиняє двері, галантно пропускаючи мене, Майю та подругу його сестри всередину.

- Ласкаво просимо! – з посмішкою каже він.

  Ми переступаємо поріг і тут же завмираємо на місці від подиву. Причин тому кілька. Головна з них – це те, що по центру приміщення, обійнявшись, стоять Нікіта з Ксенією. Артем, котрий зайшов за нами, відкашлюється, привертаючи увагу пари до нашої присутності, і Нік враз відсторонюється від білявки.

- Голуб’ята, може, нам піти? – жартома цікавиться в парочки Костя.

- Ми просто… - починає Нік.

- Ви нас не бентежите, - самовпевнено всміхається Ксенія.

- Ти диви, яка вона прутка, - шепоче мені на вухо Майя.

- Ти ж сама казала, що між ними, напевно, щось є. Тож чого дивуватись? – знизую плечима, роблячи вигляд, що мене мало хвилює ця тема.

- Ей, ви чого там застрягли? Проходьте, - звертається до нас Нік, помічаючи, що ми застопорилися на вході.

- Дівчата, радий вам представити наше скромне лігво! – урочисто промовляє Артем.

- Воно таке саме скромне, як і ти сам! – дражнить його Майя, оглядаючи другу причину нашого подиву, величезний зал, більше схожий на ангар для літака, аніж на автомобільний гараж.

  Поки всі сміються вдалому жарту моєї подруги, я дивуюся тому, наскільки круто хлопці тут все облаштували. Величезні ворота на вході тепер не здаються мені такими вже й великими. Вони цілком пропорційні площі приміщення. Ніколи б не подумала, що за стінами такої непримітної будівлі може приховуватись щось подібне. Зал оформлений у стилі лофт, і, я впевнена, до нього приклав руку дизайнер. Приміщення розділене на декілька зон – по центру стоїть величезний коричневий шкіряний диван та дерев’яний стіл, навколо якого розкидані крісла-мішки. Трохи далі, навпроти дивану біля стіни, розташована імпровізована сцена, застелена килимами. На ній знаходяться музичні інструменти – барабанна установка, синтезатор, якась штука, що нагадує діджейський пульт, різного розміру музичні колонки, підставка з гітарами та стійка з мікрофоном по центру сцени. Справа від зони релаксу (так я про себе назвала зону з диваном) розташувались кілька полиць з дисками та платівками, а стіна поруч з ними увішана фотками та різноманітним мерчем з логотипом «The wild hearts». Підіймаю погляд догори. Стеля в будівлі досить висока і по всій площі приміщення з неї звисають низькі лампи на шнурах різної довжини, наповнюючи ангар м’яким жовтим світлом. Єдиною яскраво освітленою є зона зліва біля стіни, вздовж якої майже під стелею знаходяться вікна. Цю частину ангару обладнали під кухню, встановивши в ній чорного кольору холодильник, деякі меблі, умивальник, кавову машину і навіть посудомийку.

- Проходьте, не соромтеся, - підбадьорює Нікіта більшою мірою мене та Майю, адже тільки ми з нею знаходимося тут вперше. – Хто що буде пити? – цікавиться він, відчиняючи холодильника.

Артем, Ксенія та Ліка беруть пиво, Костя також, втім безалкогольне.

- Ще є кола, вода, сік. Апельсиновий, яблучний, томатний, - перераховує Громов.

- Можна мені яблучний, дякую, - несміливо відповідаю я, вражена асортиментом напоїв.

- А мені таке ж саме пиво, як в Кості, безалкогольне, - каже Майя.

- Моя тобі порада: пий алкоголь, тоді не доведеться боятись підміни, - філософствує Ксенія.

- Твоєї поради ніхто не просив, - гиркає їй у відповідь Майя.

- Дівчатка, прошу вас, зробіть мені подарунок, не сваріться, - благає Артем.

- Я просто хотіла, як краще, - фиркає Ксюша, знизуючи плечима.

  Майя закатує очі, а Нікіта дістає з холодильника скляну пляшечку з соком для мене та баночку з пивом для Майї.

- Пригощайтеся, - підморгує він нам, протягуючи напої.

- Ой, а є не холодний? – питаю я, щойно беру до рук пляшку. Вона крижана, а в мене зовсім недавно боліло горло, не хочеться знов захворіти.

- Секундочку, - каже Нік, зачиняючи холодильник.

- Як щодо музички? – пропонує Артем. – Майя, допоможеш вибрати?

- Чом би й ні? Бо ще врубиш якийсь відстій, - дражнить вона хлопця, а я посміхаюсь від того, що, не зважаючи на всі колкості в адресу барабанщика, подруга однозначно йому симпатизує.

  Артем прямує в сторону музичного центру, Майя слідує за ним. Ксенія, Ліка та Костя займають місця на дивані і в кріслах, а я лишаюся наодинці з лідером цієї тусовки. Він дістає з шафи пакетований сік, збовтує його та наливає в склянку. Я б і сама впоралася, але гаразд, раз вже він вирішив проявити ініціативу…

- Спасибі, - тягнуся до склянки. Але Нік не встигає  забрати руку, і його пальці випадково торкаються моїх. По тілу враз наче проходить розряд електричного струму, а шкіру в тому місці, де хлопець мене торкнувся, починає приємно поколювати. Секунду ми дивимося одне на одного, а тоді із динаміків лунає голос Артема.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше