Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 50. Ніколь

  Від шоку мене ніби прикувало до місця.

- Вибачте… - нарешті виходжу зі ступору, розвертаюся та кваплюсь піти.

- Ніко, постривай! Я все поясню! – Костя спішить за мною.

Але я не зупиняюся, прямуючи в бік гримерки.

- Куди ти біжиш?! – хлопець мене наздоганяє та хапає за руку.

- Я не біжу. Я просто йду, - відводжу погляд. – Це ж очевидно, що я опинилася не в тому місці, не в той час.

- Ніко, будь ласка, не гнівайся…

- Я і не гніваюсь.

- Тоді що з тобою?

- Я просто знаходжуся в стані шоку, афекту, не знаю, як ще це можна назвати! – емоційно розмахую руками. Мені складно усвідомити те, свідком чого я стала. – Я правильно зрозуміла те, що…?

Костя ніяково мнеться з ноги на ногу.

- Ніка, я – гей, - через зусилля промовляє він.

  Я не знаю, що сказати у відповідь. Просто стою, завмерши на місці, намагаючись прийняти те, що хлопець, котрий нещодавно мені подобався та здавався подарунком долі для будь-якої дівчини, виявляється, надає перевагу зовсім не дівчатам.

- Чому ти мовчиш? Ти все-таки гніваєшся на мене? – хлопець пильно дивиться мені у вічі.

- Кость, так, я трохи в шоці, але чому я маю гніватися?

- Ну… Мені здавалося, що… можливо, я тобі подобаюся…

- Так, ти мені подобаєшся! – зізнаюсь я. – Ти мені подобаєшся, як людина, як друг! І твоя сексуальна орієнтація ніяк на це не впливає.

- Тобто, я тобі не подобаюся, як хлопець? – всміхається брюнет.

- Ні, - відповідаю якомога м’якше, щоб його не образити. – І, взагалі, я приїхала в Київ заради навчання, а не заради хлопців, - кажу це досить переконливо, але не впевнена, що сама цьому вірю, адже з недавніх пір в моїй голові поселились думки про персону, якій у моїх думках зовсім не місце.

- Значить, ти не будеш на мене ображатися? Не перестанеш зі мною дружити?

- Що за маячня?! Чому я маю це робити? Тому що ти такий, який є?

- Гадаю, багато хто, на відміну від тебе, як раз й перестав би зі мною спілкуватись саме тому, що я такий, як є… - знизує плечима Костя.

- Тобто ніхто з твоїх друзів не в курсі? – дивуюсь я.

- Ні.

- А мама?

- Мама також не знає. Ти – перша, хто дізнався.

- Зачекай, я нічого не розумію. Ти це приховував, але, судячи з усього, з Сергієм у вас швидко розвиваються стосунки… - я реально не розумію, як так вийшло, що кращі друзі не в курсі орієнтації Кості, але стороння людина в особі нашого арт-директора про це дізналася.

- Як тобі пояснити?... Геї зазвичай легко розпізнають таких же хлопців, як вони самі, на відміну від моїх друзів, котрі знають мене з малечку та звикли до деяких моїх бзиків. Наприклад, до того, що я не такий бабник, як інші. Нік, наприклад, вважає, що я просто занадто перебірливий…

- Кость, а як давно ти зрозумів, що ти не такий, як інші? – мені необхідно вгамувати цікавість, інакше не заспокоюся. Почуваюся зараз Марінкою.

- Порівняно нещодавно. Я пробував зустрічатись з дівчатами, але не ловив того кайфу, який мав би ловити. Було щось не те. Спершу я думав, що це не ті дівчата, що я ще не зустрів ту, котра мені сподобалася б сильніше… Але потім зрозумів, що я її й не зустріну, тому що загалом не сприймаю жінок, як сексуальний об’єкт. Вони для мене завжди були лише хорошими друзями. Пізніше, коли я все аналізував, то згадував, як в дитинстві захопився Ніком. Він був для мене ідеалом, я у всьому його наслідував… Тепер розумію, чому. Це було чимось типу першої закоханості. Просто тоді я цього не усвідомлював, - Костя тяжко зітхає та продовжує. – А якось раз, це вже було не так давно, Нік з Тьомою висміювали геїв, образливо їх називали та казали, що ті огидні, - витримує паузу. – Розумієш, чому я приховую свою орієнтацію? Я не хочу стати огидним в очах своїх друзів! Я змирився з їхнім відношенням до геїв. Але я не переживу, якщо вони відвернуться від мене….

- Розумію…. – відповідаю, відчуваючи незручність через те, що бачу, як важко Кості дається це зізнання. – Але мені здається, якщо друзі справжні, вони все зрозуміють.

- Може, вони й зрозуміють, але наші стосунки, наша дружба вже точно  не будуть такими, як раніше.

- Мабуть, ти правий…

- Ніка, я тебе дуже прошу, не кажи нікому. Будь ласка, хай це буде нашою таємницею, - хлопець з благанням дивиться мені в очі.

- Кость, якщо для тебе це так важливо, то, звичайно, я буду мовчати. І, взагалі, хіба я можу видати таємницю того, хто погодився берегти мою власну?

Хлопець зітхає з полегшенням.

- Ти, правда, на мене не злишся через те, що я не розповів тобі раніше? – запитує він.

- А хто я така, що ти повинен був мені розповідати? І взагалі, Кость, це не причина для злості. Якщо хочеш, я, навпаки, допоможу тобі шифруватися, - підморгую йому. – Можемо вдавати, ніби симпатизуємо одне одному. А згодом, коли будеш готовий, розповіси друзям правду. Але я обіцяю, що ніколи тобі цим не дорікну, та не стану квапити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше