Частина 55. Ніколь

  Просинаюся від неспокійного сну та плентаюся на кухню. Там тьотя Оля займається приготуванням сніданку.

- Доброго ранку, тьоть Олечко!

- Ой, Нікошенько, добрий ранок! – тьотя здригається від несподіванки. – Ти чого вскочила? Це я тебе розбудила?

- Ні. Просто неспокійно спала. Сни якісь дивні снились…

- Я думала, ти спатимеш довше. Сьогодні ж знову в ніч…

- Мені сьогодні не треба на роботу, - позіхаю й гарненько потягуюся.

- Як не треба? Ти ж не звільнилася?

- Ні, звичайно. Я так просто не здаюся, - всміхаюсь. – Сьогодні в клубі буде концерт, і танцівниці не потрібні, тож мені дозволили не приходити.

- От і чудово! Хоча б нормально відпочинеш. Хочеш їсти? Треба трішечки почекати. Я ж думала, ти пізніше встанеш.

- Дякую, я поки не хочу їсти. Зварю собі кави.

Наливаю воду в електрочайник, вмикаю його.

- В тебе весь ранок пілікав телефон, - каже тьотя. – Повідомлення якісь приходили. Я не знала, як вимкнути звук, тому вимкнула телефон. Не хотіла, щоб тебе розбудили. Дзвонили мама з татом. Тобі не додзвонились, тож зателефонували мені.

- Ви ж не проговорилися? – з підозрою дивлюся на родичку.

- Боже збав!

- Тьоть Олечко, ви справжній друг! І така турботлива!

- Дитинко, головне, щоб ти була щасливою, - тьотя підходить до мене та з ніжністю гладить по голові. – Але пообіцяй, що з часом сама все розкажеш мамі.

- Обіцяю. Щойно все стабілізується, одразу ж й розкажу.

  Заварюю каву, і поки вона настоюється, вирішую збігати за телефоном.

- Піду гляну, хто там мені писав.

- Тільки швиденько, а то твоя тітка чекає докладної розповіді про минулу ніч! – посміхається родичка. – Я що, по-твоєму, просто так тебе прикриваю?

- Домовилися, - хіхікаю їй у відповідь.

  Вертаюсь до себе в кімнату, беру з тумбочки мобільник, вмикаю його та бачу купу сповіщень про непрочитані повідомлення в Telegram від Марінки. Чого це їй не спиться? Допізна ж гуляла.

  Відкриваю месенджер та читаю: «Доброго ранку!» «Ти як там після вчорашнього?», «В мене таке емоційне перезбудження, що я не могла нормально спати!», «Пробач, якщо буджу», «Просто мене переповнюють емоції!».

  Мда, Марінка була б не Марінка, якби писала все одним суцільним текстом. В ЇЇ стилі ділити його на безліч маленьких частин. Читаю далі: «Катька мені не відповідає»,» «В неї точно нерви міцніші за мої», «Ти все-таки спиш, да?». На цьому повідомлення обриваються. Всміхаюсь, хитаючи головою, вирішую відповісти. Пишу: «Привіт. Я щойно прокинулася. Що сталося?»

  Подружка одразу ж відповідає: «Ну, нарешті!», «Тут таке! Тут таке!», «Ти собі навіть не уявляєш!».

  Пишу їй: «Якщо ти про те, що до тебе вчора клеївся Киря, то я спостережлива і сама це помітила».

  Марі відповідає: «Да!», «Коли я тобі писала, мені не спалось  через це», «Але тут таке! Тут таке!»

  «Що таке? Де пожежа?», - пишу їй.

  «Не ДЕ пожежа, а між ким пожежа!», - відповідає вона.

  «Тобто?», - дивуюсь я.

  «Мені не спалося. Я встала рано та зависла в інсті», «Шукала сторінку Кирі», «Потім зайшла на сторінку Ліки, щоб подивитися сторіс з учора, а тоді вирішила зайти до цієї стерво Ксюшки», - пояснює подруга.

  «Ну, і?»

  «Зара кину тобі скрін», «Її не було в клубі, але нічка в неї точно була гарячою)))», - шле відповідь Марінка та кидає скріншот. Поки фотка завантажується, подруга присилає повідомлення: «Впізнаєш татухи?»

  «Які татухи?», - відписую я, але тоді завантажується фото, і всі питання вмить відпадають. На фотографії вдоволено усміхнена Ксюша лежить в ліжку з хлопцем. Його обличчя не видно, але помітна частина голого торсу та рука, котра обіймає дівчину. Звичайно ж, я впізнаю татуювання, адже буквально днями мала змогу нормально їх роздивитися. Не залишається жодних сумнівів, що хлопець, з котрим Ксенія провела ніч – Нікіта Громов. Моє серце стискається від незрозумілого, пекучого болю. Стає страшенно неприємно. Як я взагалі могла подумати, що це я, а не вона, та сама дівчина, котру він хоче? Недосвідчена, наївна дурепа!

  Тим часом Маріна продовжує строчити повідомлення: «То що, впізнала?», «Це ж Громов на фотці!», «Ти в це можеш повірити?!», «Ну й спритна ж ця стерво! Отруїлась вона…», «Ей, ти чого мовчиш?», «Не хочеш прокоментувати побачене? Бо мене аж розриває!»

  Я ледве знаходжу в собі сили, щоб написати відповідь подрузі: «Цього варто було очікувати».

  На що Марінка присилає голосове повідомлення:

- Як це варто було очікувати?! Особисто я не очікувала.

  Намагаюся взяти себе в руки і, надавши голосові максимальну байдужість, записую аудіо:

- Вчора, коли Нік чіплявся до мене в клубі, він сказав, що дівчини, яку він хоче, нема на вечірці. Ксюши вчора не було. Все збігається.