Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 61. Ніколь

  Костя проводжає мене до аудиторії.

 - Так, значить, у вас з Сергієм завтра побачення? – тихенько, щоб ніхто не підслухав, питаю перш, ніж попрощатись.

- Типу того, - соромиться друг. – У всякому разі, це буде наша перша зустріч поза роботою.

- Ой, як же я рада за тебе! – обіймаю Костю як раз в той момент, коли у дверному отворі з’являється зацікавлене личко Марінки.

  Костя її помічає та поспішно прощається. Щойно він йде, Марінка хапає мене за руку, затягуючи в аудиторію.

- Що я пропустила?! Негайно викладай! – в інтонації подруги чується неабияка цікавість.

 

 

- Дивлюся, цей тиждень повен сюрпризів! – висловлюється Марі, коли ми опиняємося на своїх місцях в шостому ряду.

- Це не тиждень повен сюрпризів, це ти їх усюди бачиш, - вирішую спустити її з небес на землю.

- Ага, інтриги, скандали, розслідування, - підтримує мене Катя.

- Ой, можна подумати, мені здалося, ніби у вас з Костею відносини стали теплішими, - тягне либу Марі.

- Тобі не здалося, - відповідаю я. – Але й перебільшувати не варто. І, взагалі, має ж бути в людей хоча б щось особисте. А ти, Марішка, як папараці – всюди суєш свого носика!

- Якби не мій носик, сиділи б ви з Катькою вдвох і не знали, що кругом вас відбувається. Тож, дівчатка, ви маєте бути мені вдячні за те, що поставляю вам свіжі новини!

- Іноді новини псують настрій. Саме тому я стараюся їх не дивитись, - намагаюся нейтралізувати настирливість подруги.

- Крихітко, ти плутаєш новини про надзвичайні події з новинами зі світу шоу-бізнесу, - не вгаває Марі.

- Мені здається, твої новини – це суміш того та іншого.

- Можливо. Але хіба від них нема користі?

- Користь, звичайно ж, є. Просто мені не хочеться, щоб новини про мене були у всіх заголовках. Домовилися? Лише за таких умов я згодна ділитись з тобою інформацією.

- Гаразд, я постараюся, щоб інформація не просочилася в ворожі джерела, - завзято підморгує Марінка.

 

 

  Після другої пари ми з дівчатами вирішуємо сходити в буфет. Там застаємо Майю, котра сидить за столиком сама. Прошу одногрупниць, щоб взяли мені кави, а сама прямую до подруги.

- Фух, хоч трохи видихну, - зітхаю з полегшенням, сідаючи поряд з Майєю. – Марінка мені з самого ранку влаштувала допит із пристрастю.

- Їй треба було вступати на факультет журналістики, - сміється подруга.

- Во-во! Я теж так вважаю. Як твої вихідні?

- Нормально. Провела їх в спортзалі. Вечірка Тьоми трохи вибила мене з колії, довелось попітніти, щоб прийти в норму.

- Вибила з колії? – здивовано підіймаю брови. – Так, так, я явно щось пропустила і вже починаю жаліти, що я не Марінка і не вмію влаштовувати допити.

- Тобі і не треба, - сміється Майя. – Сама все розповім. Просто на вечірці я випила трохи шампанського, а тоді поцілувала Артема, - подруга ховає очі від сум’яття. Вперше бачу її такою.

- Що?! Так ви тепер зустрічаєтесь?

- Я би це так не назвала. На змаганнях я проспорила Тьомі поцілунок. Тож це було чимось типу повернення боргу.

- Та годі, я вже тебе встигла вивчити. Якби Артем тобі не подобався, ти би не стала віддавати йому борг.

- Може, й так, - всміхається Майя. – Просто я не була до цього готова, і, взагалі, це страшенно відволікає. А в мене на носі комерційний бій! Пам’ятаєш, я казала?

- Звичайно, пам’ятаю. А на носі – це коли?

- Завтра.

- Так скоро?!

- Ей, ти тільки тихіше. Ці бої не зовсім законні, і мені б не хотілося, щоб про це дізнався весь універ.

- Зрозуміла. Мовчу, - переходжу на шепіт. – Але мені ж можна буде прийти тебе підтримати?

- Звичайно, можна. Але Катю з Маріною краще не клич. Сто відсотків Марінка потім комусь проговориться.

- Ага, з нею це може статись, - погоджуюсь я, поглядаючи через плече на одногрупницю, котра стоїть в черзі за кавою.

- До речі… - Майя риється в сумці, дістає звідти флаєр та простягає мені. – Тримай, покажеш на вході, і тебе пропустять. Там знизу адреса.

- Дякую, - роздивляюся папірець, а потім ховаю в рюкзак.

- Місце специфічне, але ти не хвилюйся, там буде Артем, він складе тобі компанію, - до щік подруги знов приливає фарба.

- А він відволікати тебе не буде?

- Ой, шо я можу тобі сказати? Він подзвонив вчора, був таким милим, кликав на побачення, а я проговорилася, що не можу, мовляв, зайнята. Коротше, він так щиро за мене переживає… Я не змогла йому відмовити. Але поставила одну умову: мене не відволікати. Так шо нехай приходить, підтримує, якшо хоче.

- Впевнена, ти також цього хочеш, - змовницьки всміхаюсь я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше